Володимир дрозд "білий кінь шептало"-проблема людини в суспільстві, її знеосіблення, свободи і неволі, особистості й натовпу, дійсності і мріїоловні герої оповідання — білий кінь (алегоричний образ) , степан, «маленький чоловічок, навіть не білий, а якийсь «землисто-сірий» , з дрібними корявими ручиськами. з метою більш осмисленого проникнення в образ з'ясовую сутність поняття «алегорія» . алегорія — відтворення людських характерів та взаємин в образах тварин, предметів та явищ природи. оцінка зображуваного в алегорії виступає значно виразніше, ніж при використанні, наприклад, епітетів чи метафор. тож образ білого коня уособлює в собі особистість гідну поваги. на нього можна покластися, він молодий, гарний, гордий. не раз на це зверта я увагу і степан: кінь мав густу гриву, стрункі ноги, які завжди ступали впевненою ходою; особливо вражала шия — у її крутім вишні вбачалася незалежність. степан тішився тим, що білий кінь гордовито міг гнати до водопою сірих, вороних і гнідих. коли ж стався злам? є в оповіданні вражаючі епізоди. ось один із них. босоногий хлопчисько своїми чіпкими руками пригнув голову білого коня й владно потягнув на себе. шептало спершу ступнув кілька кроків і раптом болісно відчув неволю. хлопчаче «но-но» , поблажливий зверхній дотик роздратували шептала — його пересмикнуло, з нечуваною силою «він шарпонувся, вирвав кінець повода, диво звівся на задні ноги» , його очі стріляли в цю мить страшними кривавими іскрами. кінь — уособлення відважної, відчайдушної людини, яка не хоче миритися з приниженням людської гідності, її душа протестує, вона вимагає поваги до себе. «шептало легко опустився і помчав через гусячу царину в лугову синь» . на мій погляд, «лугова синь» — це символ простору, безмежжя.. й волі».оповідання «білий кінь шептало» має глибокий філософський підтекст: навіть сильна особистість під впливом оточуючих обставин часто втрачає свою індивідуальність, знеособлюється і починає діяти, як усі. сьогодні, коли на полицях книгарень лежать книги з неприхованим осудом системи оповідання в. дрозда набуває актуальності. сильна людина сьогодення (маємо на увазі українську інтелігенцію, яка бунтує проти сучасного хаосу, їй видиться смак волі (наприклад, свобода слова! ) , але вона й страхається її, бо не знає, як діяти. символічно звучать останні рядки твору: «під ранок кінь повертається до кошари, просуває голову між жердин загорожі та дрімає, стомлений нерозумною » образ білого коня шептала — алегоричний. він уособлює яскраву людську особистість, яка під впливом повсякденного життя втрачає свою індивідуальність, губить кращі риси свого характеру, пристосовується, починає діяти, «як усі». лише на мить вирвавшись із неволі, кінь відчув себе щасливим, але потім усе ж дійшов висновку, що краще бути покірним та слухняним під захистом сильнішого, надавати перевагу реальності, а не мрії. оповідання має глибокий філософський підтекст, піднімає важливі проблеми людини в суспільстві, її знеособлення, свободи й неволі, особистості й натовпу, дійсності й мрії.
Злочин і кара» - один із найкращих романів Достоєвського. Створювався твір в умовах страшенних злиднів. Він скла1 дається із шести частин з епілогом. Одна частина - опис героя Раскольникова і його шлях до злочину. Решта п’ять розповідає про те, як він мучився, страждав через те, що накоїв. Петербург у романі - «дійова особа».
Образ міста стає символом страшного світу, де бідному і слабкому нема порятунку, де все продається і купується. На думку Порфирія Петровича, «середовище» для злочину має велике значення. Раскольников, який живе в такому середовищі, переконується, що люди діляться на «звичайних» і «незвичайних».
«Звичайні - це матеріал, що слугує лише для зародження подібних до себе». «Незвичайна» людина має право дозволити своєму сумлінню переступити через «інші перепони». Можна йти до своєї мети і без жертв. Але якщо і проллється безвинна кров за давній закон, то Родіон Раскольников це не заперечує. Перші зберігають світ і збільшують його кількісно, другі зрушують світ і ведуть його до мети.
Раскольников довго розмірковує, на який бруд спроможне його серЦе. Він відкидає погані думки, думає, що це від недоїдання. А після прогулянок брудними вулицями, «відвідування пивної» і випадково підслуханої розмови, яка збігається з його думками, він став готуватись до злочину. Раскольников хотів довести собі й іншим, що він «не тварь тремтяча», а природжений володар долі. Раскольников скоїв злочин.
Упродовж роману герой веде боротьбу із самим собою. Він мучиться, чи правильно вчинив? Після злочину тяжко захворів. Муки сумління і страх переслідують Раскольникова. Нарешті він зрозумів, що скоїв убивство, щоб дізнатися: «Вошь ли я, как все, или человек? Смогу ли я преступить или не смогу? Тварь ли я дрожашая или право имею…»
Після всіх страждань Раскольников іде на сповідь до Соні. Він прийшов до матері, цілував їй ноги. Попрохав вибачення у Дуні. Останні слова Раскольникова: «Я постараюсь быть и мужественным, и честным всю жизнь… Я не осрамлю вас», - запевняють нас в тому, що він стане чудовою людиною.
Злочин і кара» - один із найкращих романів Достоєвського. Створювався твір в умовах страшенних злиднів. Він скла1 дається із шести частин з епілогом. Одна частина - опис героя Раскольникова і його шлях до злочину. Решта п’ять розповідає про те, як він мучився, страждав через те, що накоїв. Петербург у романі - «дійова особа».
Образ міста стає символом страшного світу, де бідному і слабкому нема порятунку, де все продається і купується. На думку Порфирія Петровича, «середовище» для злочину має велике значення. Раскольников, який живе в такому середовищі, переконується, що люди діляться на «звичайних» і «незвичайних».
«Звичайні - це матеріал, що слугує лише для зародження подібних до себе». «Незвичайна» людина має право дозволити своєму сумлінню переступити через «інші перепони». Можна йти до своєї мети і без жертв. Але якщо і проллється безвинна кров за давній закон, то Родіон Раскольников це не заперечує. Перші зберігають світ і збільшують його кількісно, другі зрушують світ і ведуть його до мети.
Раскольников довго розмірковує, на який бруд спроможне його серЦе. Він відкидає погані думки, думає, що це від недоїдання. А після прогулянок брудними вулицями, «відвідування пивної» і випадково підслуханої розмови, яка збігається з його думками, він став готуватись до злочину. Раскольников хотів довести собі й іншим, що він «не тварь тремтяча», а природжений володар долі. Раскольников скоїв злочин.
Упродовж роману герой веде боротьбу із самим собою. Він мучиться, чи правильно вчинив? Після злочину тяжко захворів. Муки сумління і страх переслідують Раскольникова. Нарешті він зрозумів, що скоїв убивство, щоб дізнатися: «Вошь ли я, как все, или человек? Смогу ли я преступить или не смогу? Тварь ли я дрожашая или право имею…»
Після всіх страждань Раскольников іде на сповідь до Соні. Він прийшов до матері, цілував їй ноги. Попрохав вибачення у Дуні. Останні слова Раскольникова: «Я постараюсь быть и мужественным, и честным всю жизнь… Я не осрамлю вас», - запевняють нас в тому, що він стане чудовою людиною.