Характерною особливістю традиційних уявлень і вірувань гуцулів, як і українців взагалі, є синкретичне поєднання християнських релігійних уявлень з язичницькими віруваннями, що існували задовго до поширених вищих релігій, зокрема християнства. ці уявлення полягають у вірі в наявність душі, духа в кожній речі чи явищі навколишнього світу. наші предки вірили, що весь світ, небо, повітря й уся земля населені богами та що вся природа жива, сповнена всякого дива. уявлення про бога й чорта є ключовими для християнської релігії і своєрідно відображають моральні норми: добро і зло. образи української демонології — це фантастичні істоти, наділені людськими властивостями, які можуть впливати на живу та неживу природу. найпоширенішими серед них є духи природи (польовик,-водяник, лісовик та і духи оселі (домовик, похат-ник та і ці образи ілюструють прагнення людини пояснити й упорядкувати навколишній світ, розкрити єдність людини і природи. під впливом християнства поволі стиралася різниця між чортом, домовиком, водяником, лісовиком, скарбником, але в літературних пам'ятках усе це збереглося якнайкраще. і свідченням тому є глибоке проникнення м. коцюбинського під час створення повісті «тіні забутих предків» у психологію, світогляд гуцулів, їхні вірування і звичаї. саме на багатому етнографічному матеріалі повість набула загальнолюдського, філософського звучання. початок твору своєю простотою і оповідним характером нагадує казку, адже з перших рядків повісті з'являється фантастичний елемент (іванова мати вважала, що під час пологів їй підмінили дитину на бісеня). своєрідний дуалізм — визнання двох творчих начал: добра і зла — наклав відбиток на всі уявлення героїв повісті про світ. коцюбинський вбачав джерела міфологічних уявлень гуцулів не тільки в традиціях, айв особливостях гірської природи. природні явища стають джерелом народження фантастичних образів. так, малому іванкові привидівся щезник в і цапів, але привид зник, як тільки хлопчик перестав боятися. отже, для малих марічки та іванка світ здавався казкою. злиття язичницького і християнського світогляду найвиразніше простежується в накладанні християнських свят на обрядово-ритуальну структуру дохристиянського народного календаря. іван бачить божественне і в християнському богові, і в природі. навіть злий дух чорт постає в творі багатоликим — це й арідник, і щезник, і багато чого іншого. і всіх треба задобрити, щоб не зазнати горя в житті. так, у повісті змальовано обряд зустрічі різдва, обряд святкування святвечора, коли іван звертається до різних ворожих сил, яких він остерігався все життя, скликав до себе на тайну вечерю всіх чорнокнижників, мольфарів, лісових звірів. тут суто християнське свято різдва христова має у своєму складі ще й елементи, традиційні для язичницьких обрядів. може, саме в тому виявляється сутність назви «тіні забутих предків». олюднення, персоніфікація природних, матеріальних та психічних явищ властиві кожній релігії, оскільки в такий спосіб людина намагається пояснити все невідоме. а ожививши все незрозуміле, можна спробувати домовлятися з ним. кожна важлива справа на полонині ворожінням або іншими ритуальними діями, що їй таємничості. можливо, саме від цього й характери гуцулів таємничими. навіть обряд похорон, яскраво описаний письменником повісті «тіні забутих предків», на перший погляд здається дещо дивним. за народними віруваннями, зі смертю людини не закінчується її існування, а лише змінюється її стан. так що поховальний обряд був звернений саме до душі людини, але коли обряд оплакування і голосіння закінчився, почалися забави. напевне, так наші предки хотіли показати непереможність життя над смертю. багато уваги наші предки приділяли природним стихіям, окремим етапам життя людини, різноманітним випробуванням, явищам навколишнього світу тощо. у традиційних віруваннях, перекладах та повір'ях українців, зокрема гуцулів, елементи міфів максимально наближені до щоденного побуту селян. втрачаючи своє первісне значення, міфологічні персонажі поступово набували характеру художньо-поетичних образів усної народної творчості. отже, фантастичні образи повісті служать для створення романтичної історії, забарвленої етнографічним колоритом, і особливості психології персонажів.
Рід літератури: лірика.
Вид лірики: інтимна та пейзажна.
Жанр: вірш.
Тема: зображення благотворного впливу приходу весни на ліричну героїню, яка занедужала.
Ідея: заклик бути оптимістом та жити в гармонії з природою.
Основна думка: «Моя душа ніколи не забуде того дарунку, що весна дала».
Основний мотив: гармонійна єдність людини та природи утверджує оптимізм.
Проблематика: оптимізм і песимізм, людина і природа, душевна розрада і самотність.
Композиція.
Експозиція: «була весна...».
Зав'язка: буяння весняної природи та самотність хворої ліричної героїні.
Кульмінація: заглянула «у вікно до мене» весняна краса.
Розв'язка: «моя душа ніколи не забуде того дарунку».
Художні засоби.
Епітети: «весна весела, щедра, мила», «летіла хутко», «співучії пташки», «зелений шум», «веселая луна», «весна ясна», «радісна весна», «білесенькі квітки», «в тісній хатині», «весняна воля», «любий гай».
Порівняння: «летіла хутко, мов стокрила».
Персоніфікація: «весна…промінням грала, сипала квітки,…летіла хутко», «усе загомоніло — зелений шум, веселая луна», «весна…друнки всім несе…, дару не придбала, мене забула», «весна … не забула», «заглянули… гілки», «замиготіло листячко», «вітер … заспівав», «прилинули пісні», «гай свій відгук з ним прислав», «душа… не забуде», «весна дала, … за вікном цвіла».
Риторичні оклики:
«Вона летіла хутко, мов стокрила,
За нею вслід співучії пташки!»
«Все ожило, усе загомоніло —
Зелений шум, веселая луна!»
«Ні, не забула!»
Объяснение:
это не много не то но тоже норм