Есе : як ми має відповідати тим, хто несправедливо завдає нам болю?
от 125 слів
сформулюйте тезу, наведіть два-три переконливі аргументи, що найкраще підтвердять вашу думку.
приклади з художньої літератури чи інших видів мистецтв, історичними фактами або випадками життя.

Максим Максимович — цільна та безпосередня натура, не «печорінського» типу. У нього «чудесна душа, зол оте серце». Бел у він любив як рідну дочку, по-родинному ставився до Печоріна. «Розумовий кругозір Максима Максимовича дуже обмежений, але причина цієї обмеженості не в його натурі, а в його розвитку»,— говорить Бєлінський. Спільна з Печоріним служба у фортеці — виняткова подія в житті Максима Максимовича. Усе життя він служить далеко від культурних центрів, це «старе немовля, добре, миле, людяне, недосвідчене у всьому, що виходило за тісний кругозір його поняття та досвіду». Максим Максимович, який на дійсній службі не знає нудьги, багато особливостей Печоріна називає «дивними» і готовий пояснити його душевну невдоволеність «модою». Сам Максим Максимович відрізняється від Печоріна добротою і терпимістю до людей. Цю рису Лермонтов уважав визначальною і властивою російському характеру: «Мене мимоволі вразила здатність росіянина пристосовуватись до звичаїв тих народів, серед яких йому трапляється жити; не знаю, варта осуду чи похвали ця властивість розуму, але вона доводить неймовірну його гнучкість і наявність того ясного здорового глузду, що прощає зло скрізь, де бачить його необхідність чи неможливість його знищення». Максим Максимович не втручається в почуття Печоріна, проте готовий по-лицарськи захищати високі моральні принципи. До Печоріна він прикипів усією душею. Цей образ не менш типовий, ніж Онєгін, Ленський та інші. Критик Бєлінський звертається до читачів: «Чи не правда, ви так звиклись з ним, так полюбили його, що ніколи вже не забудете його, а якщо зустрінете під грубою зовнішністю, під корою згрубілості від важкого та бідного життя — гаряче серце, під простою, міщанською мовою — теплоту душі, то напевно скажете: «Це Максим Максимович». І дай вам бог побільше зустріти на шляху вашого життя Максимів Максимовичів!». Значения образу Максима Максимовича у творі — У романі постійно лунає голос автора, який оцінює вчинки, думки та почуття свого героя. Він настроює читача на активне ставлення до Печоріна; читач повинен скласти власну думку про героя. Роль автора — до йому в цьому. Для цього Лермонтов користується різними прийомами непрямої характеристики. У повісті «Бела» ми бачимо Печоріна очима Максима Максимовича; у повісті «Максим Максимович» про нього розповідає автор. Досить вагомим є також прийом зіставлення різних характерів та поглядів на людину і світ. На відміну від Печоріна, Максим Максимович задоволений тим, що має, дивиться на світ з точки зору прагматика та реаліста.

Жанр: ліро-епічна поема. тема:   зображення морського походу запорозьких козаків під проводом івана підкови проти турецьких завойовників. ідея:   уславлення мужності та героїзму запорожців та івана підкови. головна думка: мужністю та героїзмом здобувається у боротьбі незалежність. художні засоби. епітети:   високії могили, козацьке біле тіло, чорна хмара,синє море, чорні уси. порівняння:   високії ті могили чорніють, як гори; синє море звірюкою то стогне, то виє; кругом хвилі, як ті гори; не в синопу, а у царгород,  хвилі, як ті гори; ні землі, ні неба; персоніфікація:   ревіли гармати, лягло спочити тіло, могили говорять, лихо танцювало, журба кружала, серце спочине, море,стогне, виє, грає, серце мліє. метафора:   внук косу несе в росу; синє море звірюкою то стогне, то виє; могили з вітрами говорять; свідок слави розмовляє. анафора:   "було ", "високії ті ". гіпербола:   «чорна хмара з-за лиману небо, сонце криє», «висипали запорожці — лиман човни вкрили», «кругом хвилі, як ті гори: ні землі, ні неба». сталі епітети:   «біле тіло», «синє море», «високі могили». контрасти:   «було колись — запорожці вміли пановати». «минулося — осталися могили на полі».  звертання:   «ануте, хлоп'ята», «отамани, панове молодці …», «добре, батьку, отамане»;   риторичне звертання:   «грай же, море». оклики:   «ануте, хлоп'ята, на байдаки! », «море грає – ходім погуляти! », «… поїдем у гості! », «добре, батьку отамане! », «і вам! » риторичні оклики:   «грай же, море! », «нехай ворог гине! ». паралелізм:   «чорна хмара з-за лиману небо, сонце криє». «висипали запорожці – лиман човни вкрили».