Є у творі образ, який викликає у мене симпатію. Це образ Івана Іскри, сина Остряниці. Він кохав Марусю, але не говорив їй про свої почуття, бо знав, що вона любить Грицька Бобренка. Л. Костенко змальовує його як людину благородну й правдиву, здатну на сильні почуття. Коли почався суд над Марусею, саме він їде до гетьмана Б. Хмельницького просити про помилування, адже розуміє значення поетичного слова для історії. Та письменниця не тільки романтизує цього персонажа, а й не приховує той факт, що саме Іскра був причетний до доносу на Івана Мазепу. Тому ті, хто вважає Івана Мазепу зрадником, Іскру називають героєм. Відтак, для тих, у чиїй уяві Мазепа — патріот, Іскра постає зрадником.
Пояснення:
Іван Іскра – хлопець, що щиро кохає Марусю. Козак, полковий обозний, звиклий до випробувань і битв.
«Таке нещастя хоч кого знеможе.
Це ж можна тут рішитися ума.
Любив же він Марусю, не дай Боже!
Тепер сидить, лиця на нім нема» (Іван Іскра на суді над Марусею).
Іван, щоб урятувати кохану від страти (за вироком суду), звертається за до до самого гетьмана Хмельницького. Коли заграли знову труби до походу, Іван відразу відгукується на поклик гетьмана, він у перших лавах, під корогвами. Для нього обов’язок – найперше і святе. Прощаючись з Марусею, він говорить:
Відповідь:
Є у творі образ, який викликає у мене симпатію. Це образ Івана Іскри, сина Остряниці. Він кохав Марусю, але не говорив їй про свої почуття, бо знав, що вона любить Грицька Бобренка. Л. Костенко змальовує його як людину благородну й правдиву, здатну на сильні почуття. Коли почався суд над Марусею, саме він їде до гетьмана Б. Хмельницького просити про помилування, адже розуміє значення поетичного слова для історії. Та письменниця не тільки романтизує цього персонажа, а й не приховує той факт, що саме Іскра був причетний до доносу на Івана Мазепу. Тому ті, хто вважає Івана Мазепу зрадником, Іскру називають героєм. Відтак, для тих, у чиїй уяві Мазепа — патріот, Іскра постає зрадником.
Пояснення:
Іван Іскра – хлопець, що щиро кохає Марусю. Козак, полковий обозний, звиклий до випробувань і битв.
«Таке нещастя хоч кого знеможе.
Це ж можна тут рішитися ума.
Любив же він Марусю, не дай Боже!
Тепер сидить, лиця на нім нема» (Іван Іскра на суді над Марусею).
Іван, щоб урятувати кохану від страти (за вироком суду), звертається за до до самого гетьмана Хмельницького. Коли заграли знову труби до походу, Іван відразу відгукується на поклик гетьмана, він у перших лавах, під корогвами. Для нього обов’язок – найперше і святе. Прощаючись з Марусею, він говорить:
«І знов земля кипить у боротьбі,
І знову я належу не собі».