Охороняти ліси, гаї, сади — зелене багатство нашої країни заклинає нас відомий український письменник Євген Гуцало. Багато творів він присвятив природі.
Його оповідання "Лось" наштовхує на роздуми про добро і зло. В лісі живе могутній лось. У нього багато ворогів: ведмідь, рись, вовк, а іноді й люди. Такою людиною в оповіданні зображений дядько Шпичак. Авторський осуд зажерливості, жорстокості Шпичака відчутний у його портретній характеристиці: "кругленьке, як підпалок, обличчя", у поведінці. Коли трапилось лихо-діти рятували лося, а дядько Шпичак, "присівши у виїмку", насміхався над ними. Потім діти переживали, боялися пропустити мить, "коли лось ворухнеться", а "Шпичак обійшов навколо вбитого звіра й носком ткнув його між роги". Рятуючи лося, хлопчики керувалися благородними почуттями, бажанням до нещасній тварині, а Шпичак, глухий і байдужий до всього прекрасного, прагнув тільки наживи.
Сміливі хлопці здійснили справжній героїчний вчинок. Вони, хоч і малі, але рішучі. Маленькі герої не побоялися рубати "зрадливу кригу", не злякалися погроз дядька, а "подалися в заповідник, щоб заявити охороні". Шпичак же злякався, "його наче щось тіпнуло", коли він зрозумів, що доведеться відповідати за вчинений злочин. Тільки презирство і відразу можна відчувати до цього браконьєра, цієї бездушної людини. А який охоплює жах, коли читаєш опис лося, підкошеного кулею: "Голова лежала так, ніби він прислухався до землі, чи далеко ще весна, чи скоро прийде, а роги росли при самім снігу, ніби чудернацький кущик, який усе-таки сподівався зазеленіти, вкрившись листям".
Отже, збереження фауни і флори рідного краю залежить від людини, її совісті. Ставлення людини до природи — це мірило людської моралі. Справжня любов до рідної землі повинна бути не лише споглядальною, а й активною, дійовою, спрямованою на захист і примноження багатства рідного краю.
Доктор Брякус – перший тренер Івана, який і помітив талант хлопця. Він інтелігент, у минулому відомий спортсмен. Загинув під час автокатастрофи.
Аделія Бухенбах – власниця цирку. Врятувала Силу із в’язниці.
Міха Голий – крадій, який став товаришем Івана Сили. “Привокзальний волоцюга, пройдисвіт, злодій”
Валет – “Велет виявився на голову меншим за Івана. Це був середнього віку чоловік, який роками заробляв на життя вуличними боями.”
Фікса – таємний агент поліції. “Це був опецькуватий чоловічок зі швидким поглядом і рухливими щурячими вусами. Коли він щось роздивлявся, то здавалося, ніби принюхується”
Магдебура – “Безперечним фаворитом вважався дворазовий чемпіон Магдебура. До того ж , він представляв силові органи. У молодості був поліцейським, і чи не в кожному поліцейському управлінні висів його портрет.
Бенцик – “Старший слідчий. Він сидів за столом у напівтемряві, направивши світло настільної лампи просто в обличчя. Це був його метод: створити максимальний дискомфорт обвинуваченому, аби той чимшвидше захотів говорити правду”
Бідосько – “Колишній журналіст, який спився, продав квартиру і тепер мешкав у розвалюсі по сусідству”
Пандорський – “Ось вийшов імпресаріо у чорному фраку і з неймовірно великим, просто гігантським червоним бантом метеликом на шиї”. У його статечній поставі, розумних очах та вишуканих манерах було стільки поваги та грації, що це мимоволі заворожувало”.
Фандіго – акробат “атлетичний смаглявий юнак зі східними рисами обличчя”
Мілена – “русява дівчина з пишними кучерями і сріблястою короною і почала грандіозно танцювати на великій блискучій кулі”
Карлик Піня – ” Він ніколи нікому не вірив. Можливо, тому, що природа над ним поглумилася. А може, якраз навпаки: природа відомстила горбунові за те, що той завжди був незадоволеним.”
Маруська – дівчина з рідного села Івана, в яку він був закоханий. “вона була для нього, як ікона, котрій щовечора молився: карі оченята, рівненький носик, точені губки, чорну косу до пояса”
Объяснение:
Охороняти ліси, гаї, сади — зелене багатство нашої країни заклинає нас відомий український письменник Євген Гуцало. Багато творів він присвятив природі.
Його оповідання "Лось" наштовхує на роздуми про добро і зло. В лісі живе могутній лось. У нього багато ворогів: ведмідь, рись, вовк, а іноді й люди. Такою людиною в оповіданні зображений дядько Шпичак. Авторський осуд зажерливості, жорстокості Шпичака відчутний у його портретній характеристиці: "кругленьке, як підпалок, обличчя", у поведінці. Коли трапилось лихо-діти рятували лося, а дядько Шпичак, "присівши у виїмку", насміхався над ними. Потім діти переживали, боялися пропустити мить, "коли лось ворухнеться", а "Шпичак обійшов навколо вбитого звіра й носком ткнув його між роги". Рятуючи лося, хлопчики керувалися благородними почуттями, бажанням до нещасній тварині, а Шпичак, глухий і байдужий до всього прекрасного, прагнув тільки наживи.
Сміливі хлопці здійснили справжній героїчний вчинок. Вони, хоч і малі, але рішучі. Маленькі герої не побоялися рубати "зрадливу кригу", не злякалися погроз дядька, а "подалися в заповідник, щоб заявити охороні". Шпичак же злякався, "його наче щось тіпнуло", коли він зрозумів, що доведеться відповідати за вчинений злочин. Тільки презирство і відразу можна відчувати до цього браконьєра, цієї бездушної людини. А який охоплює жах, коли читаєш опис лося, підкошеного кулею: "Голова лежала так, ніби він прислухався до землі, чи далеко ще весна, чи скоро прийде, а роги росли при самім снігу, ніби чудернацький кущик, який усе-таки сподівався зазеленіти, вкрившись листям".
Отже, збереження фауни і флори рідного краю залежить від людини, її совісті. Ставлення людини до природи — це мірило людської моралі. Справжня любов до рідної землі повинна бути не лише споглядальною, а й активною, дійовою, спрямованою на захист і примноження багатства рідного краю.
Аделія Бухенбах – власниця цирку. Врятувала Силу із в’язниці.
Міха Голий – крадій, який став товаришем Івана Сили. “Привокзальний волоцюга, пройдисвіт, злодій”
Валет – “Велет виявився на голову меншим за Івана. Це був середнього віку чоловік, який роками заробляв на життя вуличними боями.”
Фікса – таємний агент поліції. “Це був опецькуватий чоловічок зі швидким поглядом і рухливими щурячими вусами. Коли він щось роздивлявся, то здавалося, ніби принюхується”
Магдебура – “Безперечним фаворитом вважався дворазовий чемпіон Магдебура. До того ж , він представляв силові органи. У молодості був поліцейським, і чи не в кожному поліцейському управлінні висів його портрет.
Бенцик – “Старший слідчий. Він сидів за столом у напівтемряві, направивши світло настільної лампи просто в обличчя. Це був його метод: створити максимальний дискомфорт обвинуваченому, аби той чимшвидше захотів говорити правду”
Бідосько – “Колишній журналіст, який спився, продав квартиру і тепер мешкав у розвалюсі по сусідству”
Пандорський – “Ось вийшов імпресаріо у чорному фраку і з неймовірно великим, просто гігантським червоним бантом метеликом на шиї”. У його статечній поставі, розумних очах та вишуканих манерах було стільки поваги та грації, що це мимоволі заворожувало”.
Фандіго – акробат “атлетичний смаглявий юнак зі східними рисами обличчя”
Мілена – “русява дівчина з пишними кучерями і сріблястою короною і почала грандіозно танцювати на великій блискучій кулі”
Карлик Піня – ” Він ніколи нікому не вірив. Можливо, тому, що природа над ним поглумилася. А може, якраз навпаки: природа відомстила горбунові за те, що той завжди був незадоволеним.”
Маруська – дівчина з рідного села Івана, в яку він був закоханий. “вона була для нього, як ікона, котрій щовечора молився: карі оченята, рівненький носик, точені губки, чорну косу до пояса”