Контрольний твір на тему: ''уявіть зустріч друзів із повісті В.Чемериса ''Вітька+Галя...'' через десять років та опишіть її. Пофантазуйте, якими вони можуть стати''.

Внешний вид (портрет) Остапа изменяется в зависимости от условий и возраста. В начале это стройный и крепкий парень, с черными глазами, орлиным носом и темным молодым усом на загорелом лице. Когда Остап был ранен, «его молодое лицо словно привяло, на уста упал загар». В конце произведения видим героя седым дедом. У него косматые брови и «мутные глаза», что смотрят в пространство, а улыбка «раздвигает сморчки». «...Его, стройного и крепкого, с красивыми глазами, орлиным носом и темным молодым усом на запаленном лице». «Пусть оно воспылает без огня и дыма...Бегство... Пойду за Дунай, может, еще там люди не пособачились...» «И разве он сам за весь свой двадцатилетний возраст не был лишь господским скотом? Разве его отец, маты, Соломия, даже дедушка его, что ходил в Сечь, а потом резал господ в Умани,- разве же они не стали таким скотом? Когда бы они не были господским товаром, то не мог бы господин развести его с Соломией и силой отдать ее за своего хурмана, не мог бы седого дедушки подвергать пытке на конюшне нарощами... не хвалился бы освежевать Остапа за смелое слово».    Соломия - красивая и сильная женщина. Она имеет высокую и крепкую, «как на доброго мужика», фигура, красивое, «свежее, полное лицо, с карими глазами, которое так выразительно белело при клетчатом чепце и прядях черного волос». «Соломия была определенная, что не разрешит перевезти Остапа за Дунай. Как это произойдет, что она сделает, она не знала, но уверенность в том возрастала в ней с каждым днем. Она готовая пойти на видимую смерть, когда это надо».

Михайлик — простий сільський хлопчик, син бідняків. Він дуже допитливий — йому все хочеться знати, до всього дійти своїм розумом або ж довідатися від дорослих.
Наслухавшись казок, легенд і розповідей свого діда Дем’яна, любимої ним бабусі, Михайлик бачить світ саме крізь призму цих казок і розповідей. Він любить зорі у високому небі, запах жита в полі і різних трав у лісі, любить слухати перепілку в житі і стук дятла на старій груші…Світ для нього — це дивне видіння, дійсність часто в його схвильованій уяві переплітається з чарівною казкою-мрією чи романтичною легендою. Він чуйно прислухається до бентежних звуків гусей-лебедів у високому весняному небі і з подивом заглядає до гніздечка лісової куріпки, де лежать безпомічні пташенята.
Михайлик — талановитий хлопець. Ще в школі він береться за перо письменника, починає писати п’єси. Спочатку Михайлик багато перечитав їх, особливо таких, де є стрілянина. А потім і сам захотів написати п’єсу.