Розповідали, що це відбувалося під час подорожі туристів Лівійською пустелею. Де-не-де підносилися над безкраїм морем пісків звичні піраміди, які своєю вічністю перевищували піщане мовчання.
Високий чоловік попросив водія зупинитися. Туристи з дивуванням подивилися на цього інтелігента, який раптом ви явив бажання зупинитися серед пусте лі. Вийшовши з автобуса, він впевнено рушив уперед і зупинився біля піраміди. Це виглядало так просто, ніби він усе своє життя провів серед бедуїнських племен. Занадто зосереджений, задуманий, чоловік раптом заспівав. То була українська пісня — відомий романс на слова видатної поетеси Лесі Українки.
Вийшовши з автобуса, туристи слухали співдивної експресії. Душа співака нібито була наодинці не з Лівійською пустелею, а з душею Лесі Українки. Щоб зважитися на таку імпровізацію і не злякатися штучності, треба бути справжнім актором. Треба було мати такий голос, щоб викликати з пустелі душу поетеси і переконати зачарованих супутників в необхідності такого виклику. Це був народний артист Борис Гмиря.
Він носив у душі завжди образ поетеси, але звучання гарячого вітру пустелі ви кликали його, і Борис Гмиря не зміг не заспівати «Стояла я і слухала весну».
ПЕРЕКАЗ
Розповідали, що це відбувалося під час подорожі туристів Лівійською пустелею. Де-не-де підносилися над безкраїм морем пісків звичні піраміди, які своєю вічністю перевищували піщане мовчання.
Високий чоловік попросив водія зупинитися. Туристи з дивуванням подивилися на цього інтелігента, який раптом ви явив бажання зупинитися серед пусте лі. Вийшовши з автобуса, він впевнено рушив уперед і зупинився біля піраміди. Це виглядало так просто, ніби він усе своє життя провів серед бедуїнських племен. Занадто зосереджений, задуманий, чоловік раптом заспівав. То була українська пісня — відомий романс на слова видатної поетеси Лесі Українки.
Вийшовши з автобуса, туристи слухали співдивної експресії. Душа співака нібито була наодинці не з Лівійською пустелею, а з душею Лесі Українки. Щоб зважитися на таку імпровізацію і не злякатися штучності, треба бути справжнім актором. Треба було мати такий голос, щоб викликати з пустелі душу поетеси і переконати зачарованих супутників в необхідності такого виклику. Це був народний артист Борис Гмиря.
Він носив у душі завжди образ поетеси, але звучання гарячого вітру пустелі ви кликали його, і Борис Гмиря не зміг не заспівати «Стояла я і слухала весну».