Отже, служіння літературі, поневоленому народові Леся Українка розуміла як участь у революційній боротьбі. На той час вона своїм життям, своєю невтомною працею показала, яким повинен бути народний митець. Тому в образі героя “Давньої казки” ми пізнаємо риси характеру самої Лесі Українки. Його шлях до народного поета – це шлях самої письменниці. Він (як і Леся Українка) зрозумів, що в суспільстві боротьба йде протягом віків, ще з того часу, як існують бідні й багаті. І лише тоді, коли ця боротьба скінчиться, “то скінчиться давня казка”…
На мою думку, людина, яка має талант та добре серце, може покращити життя всього народу.
Видатний просвітитель і письменник вісімнадцятого століття, визначний філософ Григорій Савич Сковорода в українській літературі займає особливе місце. Великий влив на формування таланту і поглядів цього мислителя мало життя суспільства тогочасної України. Це життя згуртувало дух письменника і зробило з нього непримиренного борця проти соціальної несправедливості, утвердило Г. Сковороду як гуманіста та демократа.
Г. С. Сковорода – великий митець. Його безсмертя і велич полягає у тому, що в час найжорстокіших утисків українського народу царизмом він став на захист прав звичайних людей. Вже тоді письменник і філософ Сковорода мріяв про справедливе суспільство, у якому кожен українець буде жити добре і щасливо.
Уся творчість цього видатного українця сповнена філософських роздумів про єдність природи і людини, про людське життя і щастя. Особливе місце в цій творчості займає ідея «сродної праці». Дуже шанобливо письменник ставиться до розуму і чистої совісті. Найчастіше у творах Г. С. Сковороди світ людських турбот контрастує із зображеннями чарівної української природи, йде одвічна боротьба життя і смерті, добра і зла.
Свої філософські погляди Г. С. Сковорода найбільш яскраво висловлює в байках, адже саме вони є одним з найкращих засобів пізнання людських відносин, людських характерів. У своїх байках письменник засуджує панівні верстви тогочасного суспільства з їх беззаконням, нахабством і пихатістю. Більшу частину усіх байок Г. С. Сковороди складають твори, провідною думкою яких є думка про необхідність жити «за природою», думка про необхідність працювати за здібностями, за покликанням, за нахилами. Автор вважав, що тільки таке життя і така праця приносять користь суспільству і щастя людині.
Найбільш яскраво ця думка звучить у байці «Бджола і Шершень», в якій розкривається радість труда, адже справжнім джерелом щастя Г. С. Сковорода вважав саме працю. Я повністю згоден з автором. На мій погляд, нещасна людина та, яка або зовсім не працює, або займається не своєю справою.
Письменник вважав, що щастя своє не треба шукати за морем. Шукати його треба в самому собі. У байці «Зозуля і Дрозд» Г. С. Сковорода стверджує: «Щасливий той, хто поєднав природжену свою роботу із загальною. Вона є справжнє життя». Та щастя людини полягає не тільки в улюбленій праці, а ще й у безкорисливій, щирій, справжній дружбі. «Щасливий, хто хоч саму тільки тінь доброї дружби нажити спромігся».
Негативно ставиться письменник і до невпинного прагнення людей до багатства. У своїх творах він викриває тогочасне суспільство, в якому панує лицемірство, цінується лише багатство, а бідні та чесні люди зневажаються. Є у Г. Сковороди філософська пісня «Щастя, де ти живеш?», в якій він досліджує найважливіші на його погляд аспекти щастя, розглядає згубний вплив на людину багатства, розмірковує над втратою внутрішньої свободи, цінністю людського життя, працьовитістю і мудрістю звичайних людей. З цієї пісні стає зрозумілим, що Г. С. Сковорода щиро вірив у краще майбутнєукраїнського народу і його щасливе життя.
На могильному камені Г. С. Сковороди розміщено напис: «Світ ловив мене, але не спіймав». Ці слова письменника і філософа ще раз підкреслюють мудрість його вчення. Незважаючи ні на що, він до кінця життя зберіг усе, що поважав: чистоту совісті, ясність розуму і відданість улюбленій справі – будити людські серця незвичайним поетичним словом. Я вважаю, що якщо кожен з нас буде чесною людиною, буде жити по совісті і мати улюблену роботу, як того хотів видатний український письменник і філософ Григорій Савич Сковорода, світ обов’язково зміниться на краще.
Не літають вільно в світі,
А заплутались навіки
В золотії тонкі сіті…”
Отже, служіння літературі, поневоленому народові Леся Українка розуміла як участь у революційній боротьбі. На той час вона своїм життям, своєю невтомною працею показала, яким повинен бути народний митець. Тому в образі героя “Давньої казки” ми пізнаємо риси характеру самої Лесі Українки. Його шлях до народного поета – це шлях самої письменниці. Він (як і Леся Українка) зрозумів, що в суспільстві боротьба йде протягом віків, ще з того часу, як існують бідні й багаті. І лише тоді, коли ця боротьба скінчиться, “то скінчиться давня казка”…
На мою думку, людина, яка має талант та добре серце, може покращити життя всього народу.
Г. С. Сковорода – великий митець. Його безсмертя і велич полягає у тому, що в час найжорстокіших утисків українського народу царизмом він став на захист прав звичайних людей. Вже тоді письменник і філософ Сковорода мріяв про справедливе суспільство, у якому кожен українець буде жити добре і щасливо.
Уся творчість цього видатного українця сповнена філософських роздумів про єдність природи і людини, про людське життя і щастя. Особливе місце в цій творчості займає ідея «сродної праці». Дуже шанобливо письменник ставиться до розуму і чистої совісті. Найчастіше у творах Г. С. Сковороди світ людських турбот контрастує із зображеннями чарівної української природи, йде одвічна боротьба життя і смерті, добра і зла.
Свої філософські погляди Г. С. Сковорода найбільш яскраво висловлює в байках, адже саме вони є одним з найкращих засобів пізнання людських відносин, людських характерів. У своїх байках письменник засуджує панівні верстви тогочасного суспільства з їх беззаконням, нахабством і пихатістю. Більшу частину усіх байок Г. С. Сковороди складають твори, провідною думкою яких є думка про необхідність жити «за природою», думка про необхідність працювати за здібностями, за покликанням, за нахилами. Автор вважав, що тільки таке життя і така праця приносять користь суспільству і щастя людині.
Найбільш яскраво ця думка звучить у байці «Бджола і Шершень», в якій розкривається радість труда, адже справжнім джерелом щастя Г. С. Сковорода вважав саме працю. Я повністю згоден з автором. На мій погляд, нещасна людина та, яка або зовсім не працює, або займається не своєю справою.
Письменник вважав, що щастя своє не треба шукати за морем. Шукати його треба в самому собі. У байці «Зозуля і Дрозд» Г. С. Сковорода стверджує: «Щасливий той, хто поєднав природжену свою роботу із загальною. Вона є справжнє життя». Та щастя людини полягає не тільки в улюбленій праці, а ще й у безкорисливій, щирій, справжній дружбі. «Щасливий, хто хоч саму тільки тінь доброї дружби нажити спромігся».
Негативно ставиться письменник і до невпинного прагнення людей до багатства. У своїх творах він викриває тогочасне суспільство, в якому панує лицемірство, цінується лише багатство, а бідні та чесні люди зневажаються. Є у Г. Сковороди філософська пісня «Щастя, де ти живеш?», в якій він досліджує найважливіші на його погляд аспекти щастя, розглядає згубний вплив на людину багатства, розмірковує над втратою внутрішньої свободи, цінністю людського життя, працьовитістю і мудрістю звичайних людей. З цієї пісні стає зрозумілим, що Г. С. Сковорода щиро вірив у краще майбутнєукраїнського народу і його щасливе життя.
На могильному камені Г. С. Сковороди розміщено напис: «Світ ловив мене, але не спіймав». Ці слова письменника і філософа ще раз підкреслюють мудрість його вчення. Незважаючи ні на що, він до кінця життя зберіг усе, що поважав: чистоту совісті, ясність розуму і відданість улюбленій справі – будити людські серця незвичайним поетичним словом. Я вважаю, що якщо кожен з нас буде чесною людиною, буде жити по совісті і мати улюблену роботу, як того хотів видатний український письменник і філософ Григорій Савич Сковорода, світ обов’язково зміниться на краще.