Нам задали написати твір на тему: шукай пригод – і життя стане цікавішим (за творами а. дімарова «блакитна дитина» та м. стельмаха «гуси-лебеді летять») напишіть пліс
Життя селянина сповнене щоденної праці на землі. Земля, рідна природа формують його світогляд, ставлення до навколишнього середовища і до людей. У повісті "Гуси-лебеді летять" розповідається про звичайне життя хліборобів, що мешкають у подільському селі.
Селяни-трударі у двадцяті роки жили дуже бідно. Не кожний навіть мав чоботи. Але вони пишалися тим, що працюють на землі. Урочистою подією була весняна оранка. А день, коли Михайлик, головний герой повісті, провів свою першу борозну, став для нього справжнім святом.
Від землі залежало, чи добрий буде врожай. Тому і ставлення до неї було особливе. Мати Михайлика вірила: земля усе знає, що говорить чи думає чоловік, вона може гніватись і бути доброю, і на самоті тихенько розмовляла з нею, довіряючи свої радощі, болі й просячи, щоб вона родила... Ця жінка нічого не любила так щиро, як землю. Вона глибоко розуміла природу: помічала, як плаче од радості дерево, милувалася весняними сходами, а слово "насіння" взагалі вважала святим. І цю любов до природи мати передавала Михайлику. Мабуть, інші селяни так само прищеплювали своїм дітям пошану до рідної землі, передавали їм різні прикмети та звичаї, пов'язані з нею, як дід Дем'ян своєму онуку.
Мені дуже сподобалось ставлення селян до природи, те, що вони вважали її живою істотою, поважали і любили. Мені здається, що така шанобливість і чуйність обов'язково винагороджувалась добрим врожаєм.
Мені сподобалась казка Василя Симоненка "Цар Плаксій і Лоскотон". В ній автор розказав про країну Сльозолий, якою правив цар Плаксій. Все його сімейство було дуже схожим на нього: "всі сльозливі через край". Цар домагався, щоб в країні плакали "всі діти, бо сміятись і радіти у моєму царстві — ні!" І зовсім сутужно пришилось би жителям тієї країни, якби не жив серед них "добрий дядько Лоскотон". Його всі дуже любили за лагідну веселу вдачу, він приносив "до усіх голосний та щирий сміх". І навіть коли доброго чарівника ув'язнили Плаксієві слуги, прості люди допомагають йому звільнитися. Лоскотон віддячив сповна — "розвалив поганський трон".
Ця казка дуже повчальна. Її головні герої — Лоскотон і цар Плаксій — абсолютно протилежні. Це неначе Добро і Зло, які по сгійно сперечаються між собою за владу над людськими душами. Показовий фінал казки. "Цар Плаксій помер від сміху", а Лоскотон "живе й понині!" Так автор виражає свою віру в перемогу Добра над Злом. Особливо мені сподобалось, що Плаксій помер саме від сміху. Бо сила сміху, добра — переможна. Там, де сльози — там страх, поневолення, злидні. Там, де сміх — там свобода, радість, надія. А їх неможливо знищити так же точно, як саме життя.
Життя селянина сповнене щоденної праці на землі. Земля, рідна природа формують його світогляд, ставлення до навколишнього середовища і до людей. У повісті "Гуси-лебеді летять" розповідається про звичайне життя хліборобів, що мешкають у подільському селі.
Селяни-трударі у двадцяті роки жили дуже бідно. Не кожний навіть мав чоботи. Але вони пишалися тим, що працюють на землі. Урочистою подією була весняна оранка. А день, коли Михайлик, головний герой повісті, провів свою першу борозну, став для нього справжнім святом.
Від землі залежало, чи добрий буде врожай. Тому і ставлення до неї було особливе. Мати Михайлика вірила: земля усе знає, що говорить чи думає чоловік, вона може гніватись і бути доброю, і на самоті тихенько розмовляла з нею, довіряючи свої радощі, болі й просячи, щоб вона родила... Ця жінка нічого не любила так щиро, як землю. Вона глибоко розуміла природу: помічала, як плаче од радості дерево, милувалася весняними сходами, а слово "насіння" взагалі вважала святим. І цю любов до природи мати передавала Михайлику. Мабуть, інші селяни так само прищеплювали своїм дітям пошану до рідної землі, передавали їм різні прикмети та звичаї, пов'язані з нею, як дід Дем'ян своєму онуку.
Мені дуже сподобалось ставлення селян до природи, те, що вони вважали її живою істотою, поважали і любили. Мені здається, що така шанобливість і чуйність обов'язково винагороджувалась добрим врожаєм.
Ця казка дуже повчальна. Її головні герої — Лоскотон і цар Плаксій — абсолютно протилежні. Це неначе Добро і Зло, які по сгійно сперечаються між собою за владу над людськими душами. Показовий фінал казки. "Цар Плаксій помер від сміху", а Лоскотон "живе й понині!" Так автор виражає свою віру в перемогу Добра над Злом. Особливо мені сподобалось, що Плаксій помер саме від сміху. Бо сила сміху, добра — переможна. Там, де сльози — там страх, поневолення, злидні. Там, де сміх — там свобода, радість, надія. А їх неможливо знищити так же точно, як саме життя.
Думаю до