Володимир Дрозд — одна з найяскравіших та водночас і дещо суперечливих постатей літературної арени XX сторіччя. З-під його пера виходили різні твори, різні за жанром і тематикою, різні й за художньою цінністю. Серед них є й «традиційні» для тих часів твори, що зображують картини життя радянського народу. Поверхові схематичні образи, нежиттєвий «оптимізм», — «жити стало краще, стало веселіше»… Але не засуджуймо письменника за це. Бо такі повісті — дріб’язок порівняно з тим, що привніс до скарбниці нашої літератури Володимира Дрозда, його, без перебільшення, літературний геній. Чи міг він донести до читача усе, що хотів, коли б пішов на відкрите протистояння? Навряд чи. Ми знаємо подібні приклади і в науці, коли геніальні вчені цитували класиків марксизму-ленінізму, вдавалися до штучних і неефективних наукових методів соціалістичної науки, аби підтекстом, натяками донести до свого читача насправді цінну наукову концепцію, новітній погляд на проблеми мистецтва. Навіть у кон’юнктурних, скажімо так, творах Володимира Дрозда ми відлунаємо прихований підтекст, письменник ніби хоче сказати нам: ви ж бачите, наскільки це неправдоподібне, наскільки штучним виглядає такий світ? Хтось, можливо, хоче, аби ви повірили, що життя і є таким, але порівняйте і дійдіть висновків самостійно. Повість «Вовкулака» йшла до читача близько шістнадцяти років, «Ирій» — шість… Справжні твори, які йшли від серця, яким не могли не повірити, їх не пропускали, бо навіть люди, які служили радянській ідеології, були розумними людьми, усвідомлюючи силу мистецтва, вплив слова. Один з літературознавців дуже влучно визначив основну проблематику усієї творчості письменника — «екологія душі». Екологія людської душі, не менше! Познайомившись із творами В. Дрозда, я зрозумів, що це визначення справді цуже влучне. Як не засмітити душу, як зберегти внутрішню правду у світі суцільної брехні та нещирості? Як залишитись самим собою? Як подолати трагічне роздвоєння? На всі ці далеко не питання і намагається дати відповідь письменник у своїх творах. Із творами В. Дрозда, такими, як повісті «Ирій», «Замглай», «Балада прої Слаєтьона», «Самотній вовк», новели «Сонце», «Три чарівні перлини», «Білий кінь Шептало» — твори, які так чи інакше можна віднести до напряму химерної прози — особливого напряму в історії української та світової літератури. В основі таких творів лежить глибокий міфологізм, символічність. Саме цей міфологізм і допомагає авторові ставити одвічні питання, пов’язані з людським єством,людською природою. Але звернення до міфологічних елементів відбувається «на глибині», тобтої на глибинних рівнях тексту. Фабульно письменник висвітлював найактуальнішії для сучасних йому часів теми: Друга світова війна, проблеми «радянської людини» у її трагічному роздвоєнні… Творчість Володимира Дрозда дійсно багатогранна. У критиці, під час аналізу творчості письменника, хтось із вчених висловив припущення, що твори цього автора можна умовно поділити на дві групи. До першої належать твори «канонічні», тобто те, чого чекали від радянського письменника, і ці твори міг би написати хтось інший. І друга група — твори, які міг би написати тільки Володимир Дрозд. Зараз ніхто не заперечує художню цінність пози В. Дрозда, бо і науковці, і звичайні читачі зрозуміли, що ці твори унікальні, їх міфологізм та актуальність, їхня глибина та повчальність — неоціненні.
Творчiсть Володимира Дрозда
Навіть у кон’юнктурних, скажімо так, творах Володимира Дрозда ми відлунаємо прихований підтекст, письменник ніби хоче сказати нам: ви ж бачите, наскільки це неправдоподібне, наскільки штучним виглядає такий світ? Хтось, можливо, хоче, аби ви повірили, що життя і є таким, але порівняйте і дійдіть висновків самостійно.
Повість «Вовкулака» йшла до читача близько шістнадцяти років, «Ирій» — шість… Справжні твори, які йшли від серця, яким не могли не повірити, їх не пропускали, бо навіть люди, які служили радянській ідеології, були розумними людьми, усвідомлюючи силу мистецтва, вплив слова.
Один з літературознавців дуже влучно визначив основну проблематику усієї творчості письменника — «екологія душі». Екологія людської душі, не менше! Познайомившись із творами В. Дрозда, я зрозумів, що це визначення справді цуже влучне. Як не засмітити душу, як зберегти внутрішню правду у світі суцільної брехні та нещирості? Як залишитись самим собою? Як подолати трагічне роздвоєння? На всі ці далеко не питання і намагається дати відповідь письменник у своїх творах.
Із творами В. Дрозда, такими, як повісті «Ирій», «Замглай», «Балада прої Слаєтьона», «Самотній вовк», новели «Сонце», «Три чарівні перлини», «Білий кінь Шептало» — твори, які так чи інакше можна віднести до напряму химерної прози — особливого напряму в історії української та світової літератури. В основі таких творів лежить глибокий міфологізм, символічність. Саме цей міфологізм і допомагає авторові ставити одвічні питання, пов’язані з людським єством,людською природою.
Але звернення до міфологічних елементів відбувається «на глибині», тобтої на глибинних рівнях тексту. Фабульно письменник висвітлював найактуальнішії для сучасних йому часів теми: Друга світова війна, проблеми «радянської людини» у її трагічному роздвоєнні…
Творчість Володимира Дрозда дійсно багатогранна. У критиці, під час аналізу творчості письменника, хтось із вчених висловив припущення, що твори цього автора можна умовно поділити на дві групи. До першої належать твори «канонічні», тобто те, чого чекали від радянського письменника, і ці твори міг би написати хтось інший. І друга група — твори, які міг би написати тільки Володимир Дрозд. Зараз ніхто не заперечує художню цінність пози В. Дрозда, бо і науковці, і звичайні читачі зрозуміли, що ці твори унікальні, їх міфологізм та актуальність, їхня глибина та повчальність — неоціненні.