Написати твір-роздум на одну із запропонованих тем
а) "Тема патріотизму у творі О.Довженка "Ніч перед боєм"
б) "Волелюбний дух українського народу( за твором М.Коцюбинського "Дорогою ціною")
в)"Моральний урок для солдатів ( за твором О.Довженка "Ніч перед боєм")"
г) "Ціна життя ( за твором М.Коцюбинського "Дорогою ціною")"
РОЗДIЛ ПЕРШИЙ
Як тiльки весна десь у житечку-пшеницi розминеться iз лiтом, у нас достигають суницi, достигають уночi, при зорях, i тому стають схожими на росу, що випала з зiрок.
Це теж, прихиляючи небо до землi, говорить моя мати, i тому я люблю ту пору, коли суничники засвiчують своє цвiтiння. Цвiтуть вони так, наче самi дивуються, як спромоглися на такий беззахисно-чистий цвiт. А згодом над ними по-дитячи нахиляють голiвки зволоженi туманом ягоди. I хоч невелика ця ягода, а весь лiс i всяк, хто ходить у ньому, пахне суницею. Я тепер лягаю i встаю, накупаний цими пахощами, —
лiто,
лiтечко!..
Я люблю, як ти розкриваєш свої вiї, прижурений житнiй цвiт, я люблю, як ти довiрливо дивишся на мене очима волошки i озиваєшся косою у лузi, перепiлкою в полi.
А як хочеться спати в тобi, у твоєму солодкому туманi, у твоїх зорях!..
Та вже знайома рука лягає на плече i знайомий голос нахиляється до твого сну:
— Вставай, Михайлику, вставай.
— Ма-мо, iще одну крапелиночку...
— Струси цю крапелиночку.
— Ой...
— Гляди, ще боки вiдiспиш. Тодi що будем робити? Рядно i тепло спадають iз тебе, ти увесь збираєшся у грудочку, неначе волоський горiх, вростаєш у тапчан. Та хiба це пособить?
— Вставай, вставай, дитино, — виважує мати зi сну. — Вже вiкна посивiли, вже прокидається сонце.
Сонце?.. А ти ще бачиш мiсяць, як його з лiсу виносять на рогах корови, що теж пропахли суницею.
На тебе, на твої пошматованi видiння знову падають слова, немов роса; ти встаєш, сурмонячись, позiхаючи, прикладаєш кулаки до очей, а у вухо, де ще причаївся сон, крiзь туман добирається сумовите кування. Вже не перший ранок печалиться зозуля, що от-от на сивому колосi жита загубить свiй голос, —
лiто,
лiтечко!
Воно тихо з полiв зайшло в село, постояло бiля кожного тину, городу та й взялося до свого дiлечка, щоб усе росло, родило. I все аж навшпиньки спинається, так хоче рости, так хоче родити!
Як зелено, як свiжо, як росяно за двома вiконцями нашої бiдарської хатини, яка займає рiвно пiвзасторонка старої перепалої клунi, що вночi спить, а вдень дрiмає...
Пiсля повернення тата був у нашiй родинi дуже невеселий день — розподiл дiдизни. Мов чужi, сидiли на ясенових лавах брати й братова, висвiчували одне одного пiдозрiливим оком. Правда, бiйки-сварки не було, але та сердечна злагода, що жила колись у дiдовiй оселi, далеко вiдiйшла вiд спадкоємцiв. Найбiльше показувала характер братова, хоча й мала на своєму господарствi п'ять десятин, i воли, i корову. Але й дiтей було у неї теж немало — аж четверо, i старшiй дочцi вже треба було готувати вiно.
Дiдова хата дiсталася дядьковi Iвану й дядинi Явдосi. Вони без вiдволоки того ж дня почали зривати з неї блакитнi вiд часу i неба снiпки, а саму хату — пилами розрiзали навпiл. Боляче й лячно було дивитися, як з-пiд залiзних зубiв, наче кров, бризнула стара тирса, як iз живої теплої оселi ставало руйновище — купа скалiченого дерева, як оте вiкно, бiля якого вiдпочивав дiдусь, вирвали з стiни й, наче покiйника, поклали на воза
оя майбутня професія - лікар. я давно так вирішив. ще в дитинстві мені хотілося всім, кому погано та боляче. я вовтузився з бездомними хворими кошенятами та цуценятами, лікував голуба, в якого було зламано крило. друзі дивувалися, як мені не нудно все це. а мені «працювати» з хворими звірятами дуже і ніколи не набридало. а тепер я точно знаю, чому хочу присвятити своє життя.
лікар - найгуманніша професія на землі. він позбавляє людей від страждань, хоча часом для цього він має спочатку заподіяти їм біль. при цьому лікар має бути дуже доброю людиною, добре відчувати чужий біль. тільки тоді він зможе не нашкодити хворому. але йому потрібно буде навчитися бути стійким, сильним духом, бачачи чужі страждання. інакше всі сили у нього підуть на переживання, і він не зможе людям по-справжньому.
є ще таке поняття, як лікарська таємниця. люди йдуть до лікаря, коли їм погано, важко, боляче, вони приходять до нього, як до пастиря зі своїм горем і бідою. і він, як священик на сповіді, має вислухати, зрозуміти, і зберегти в собі чужу таємницю. цього вимагає клятва лікаря, яку він дає на початку свого трудового шляху, і вірним якої він повинен залишатися все своє життя.
лікар повинен бути готовий до самопожертви. за першим покликом він повинен прийти на людям вдень і вночі, в дощ і в пургу, під час терактів та стихійних лих. справжні лікарі віддавали свою кров, останній ковток води, затуляли своїм тілом поранених від куль та осколків, самі заражалися смертельними хворобами, рятуючи людей під час епідемій.
ця професія вимагає мужності, необхідність прийняття єдиного правильного рішення, від якого залежить людське життя .
якщо помилки продавця або кравця можна виправити, то неправильно поставлений діагноз, рука хірурга, що здригнулася, навіть проста байдужість до хворого може обірвати чиєсь життя. але зате яке це щастя, яка велика місія - першим дізнатися про народження нового життя. або сказати матері: «операція пройшла успішно, ваш син буде жити».
мабуть, заради цієї миті і варто багато вчитися та працювати, щоб присвятити себе кращій на землі професії - бути лікарем