• проживав поет нещасний, тільки мав талант до віршів не позичений, а власний.
• хоч не був він теж поганий,— от собі — людина божа!
• що не був співцем поет наш, бо зовсім не вмів співати.
• і не був поет самотнім,— до його малої хати раз у раз ходила молодь пісні — слова вислухати.
• теє слово всім давало то розвагу, то пораду.
• він зо всього був догодний ні голодний, ні холодний.
• ей, я лиха не боюся 3 ним ночую, з ним і
• не турбуйтесь за мене, папе, маю я багатства стільки, що його й на тебе стане!
• та й сам я не люблю за панами
• бачиш ти — оця діброва, поле, небо, синє море, то є багатство — панство і розкішне, і просторе при всьому цьому багатстві я щасливий завжди й вільний.
• так, я вільний, маю бистрі вільні думи-чарівниці.
• все, чого душа запрагне, я створю в одну хвилину, в таємні світи надхмарні я на крилах думки лину.
• скрізь гуляю, скрізь буяю, мов той вітер дзвінкий в полі; сам я вільний і ніколи не зламав чужої волі.
бертольдо про поета:
• що за дивна сила слова! ворожбит якийсь, та й годі!
• ти своїм віршем чудовим чарував усю громаду.
• знаю я сього поета і його величну душу, і тепер йому по-царськи я подякувати мушу.
• срібла, золота насиплю я співцеві дорогому!
• розливався людський стогін всюди хвилею сумною, і в серденьку у поета озивався він
• я його талан співецький так високо поважаю, що співцем моїм придворним я зробить його бажаю.
• ви скажіте свому пану, що заплати не бажаю, бо коли я що дарую, то назад не одбираю.
• ви скажіть, що я не хочу слави з рук його приймати, бо лихую тільки славу тії руки можуть дати.
• золотих не хочу лаврів, 3 ними щастя не здобуду. як я ними увінчаюсь, то поетом вже не буду.
• не поет, хто забуває про страшні народні рани, щоб собі на вільні руки золоті надіть кайдани!
• та й темниці буду вільний,— маю думи-чарівниці, що для них нема на світі ні застави, ні границі.
• і мого прудкого слова не затримає темниця, полетить воно по світі, наче тая вільна птиця.
Давня казка (дуже стисло) - українка леся десь, колись, в якійсь країні, де захочете, там буде, бо у казці, та ще в віршах, все можливо, добрі люде; десь, колись, в якійсь країні проживав поет нещасний, тільки мав талан до віршів не позичений, а власний. поет не відрізнявся особливою вродою, але його душа була прекрасна. він приходив кожного дня у діброву і там писав свої пісні. одного разу за цим заняттям його побачив лицар бертольдо, що поспішав на полювання. лицар обурився, що поет не дає йому проїхати, до того ж йому довелося об’їжджати дивного співця. в серці гордого вельможі запалився вогонь. після полювання лицар відбився від своїх стомлених товаришів та знову зустрівся зі співцем. він запропонував поетові гостинця, але той відмовився, пояснивши, що вже має всі багатства світу — свій талант і душу. 2 якось ввечері лицар бертольдо прийшов до співця та розповів про своє нещасливе кохання до вродливої донни ізидори. поет написав серенаду, яку закоханий проспівав під вікном дівчини, здобувши її прихильність. 3 скоро відгуляли весілля, на яке співця запросити забули. подружнє щастя лицаря тривало недовго: король надумав воювати, тому змушений був попрощатися з дружиною. спочатку всі його битви були успішними, але ось військо вже другий місяць не може взяти вороже місто й починає бунтувати. дух воїнів піднімають співці, серед яких давній знайомий лицаря. вдячний бертольдо обіцяє нагородити його. вже давно лицар повернувся з походу, живе щасливо зі своєю дружиною. та все більше починає він утискати людей, обдирати їх, щоб збільшити своє багатство. скрізь чути плач і стогін. нарешті мужики повстали проти свого пана. "в мужика землянка вогка, в пана хата на і; що ж, недарма люди кажуть, що в панів біліші кості. у мужички руки чорні, в пані рученька тендітна; що ж, недарма люди кажуть, що в панів і кров блакитна! мужики цікаві стали, чи ті кості білі всюди, чи блакитна кров проллється, як пробити пану груди? " отаманом повсталих став знайомий панові поет. бертольдо послав до нього своїх слуг, щоб підкупити, але співець не пристав на його пропозицію. тоді лицар погрожує заарештувати непокірного. посланці прибувають до хворого поета, біля якого зібралися люди за порадою, та повідомляють наказ пана. врешті поет заплатив за свій спів головою, але люди пам’ятатимуть про нього, а його пісні даватимуть їм наснагу та сили.
цитатна характеристика.
• проживав поет нещасний, тільки мав талант до віршів не позичений, а власний.
• хоч не був він теж поганий,— от собі — людина божа!
• що не був співцем поет наш, бо зовсім не вмів співати.
• і не був поет самотнім,— до його малої хати раз у раз ходила молодь пісні — слова вислухати.
• теє слово всім давало то розвагу, то пораду.
• він зо всього був догодний ні голодний, ні холодний.
• ей, я лиха не боюся 3 ним ночую, з ним і
• не турбуйтесь за мене, папе, маю я багатства стільки, що його й на тебе стане!
• та й сам я не люблю за панами
• бачиш ти — оця діброва, поле, небо, синє море, то є багатство — панство і розкішне, і просторе при всьому цьому багатстві я щасливий завжди й вільний.
• так, я вільний, маю бистрі вільні думи-чарівниці.
• все, чого душа запрагне, я створю в одну хвилину, в таємні світи надхмарні я на крилах думки лину.
• скрізь гуляю, скрізь буяю, мов той вітер дзвінкий в полі; сам я вільний і ніколи не зламав чужої волі.
бертольдо про поета:
• що за дивна сила слова! ворожбит якийсь, та й годі!
• ти своїм віршем чудовим чарував усю громаду.
• знаю я сього поета і його величну душу, і тепер йому по-царськи я подякувати мушу.
• срібла, золота насиплю я співцеві дорогому!
• розливався людський стогін всюди хвилею сумною, і в серденьку у поета озивався він
• я його талан співецький так високо поважаю, що співцем моїм придворним я зробить його бажаю.
• ви скажіте свому пану, що заплати не бажаю, бо коли я що дарую, то назад не одбираю.
• ви скажіть, що я не хочу слави з рук його приймати, бо лихую тільки славу тії руки можуть дати.
• золотих не хочу лаврів, 3 ними щастя не здобуду. як я ними увінчаюсь, то поетом вже не буду.
• не поет, хто забуває про страшні народні рани, щоб собі на вільні руки золоті надіть кайдани!
• та й темниці буду вільний,— маю думи-чарівниці, що для них нема на світі ні застави, ні границі.
• і мого прудкого слова не затримає темниця, полетить воно по світі, наче тая вільна птиця.
• за тюремний спів він мусив головою наложити.