Нещодавно я прочитала казку О. Олеся «Микита Кожум’яка».
У цьому невеликому творі є багато персонажів, бо написаний він для виконання на сцені. Усі герої дуже різні.
Велике лихо спіткало князя та княгиню, адже злий Змій захотів полонити їхню єдину дочку. Проте у розмові княгині з дівчиною відчувається не тільки сум, а й надія на порятунок. Мені сподобалась мужність молодої князівни, яка заспокоює своїх рідних. Вона сміливіша за воєвод князя, бо не боїться смерті. Воєводи ж не хочуть стати на двобій зі злим змієм, вони стоять на думці «скоритись долі». Мене засмутило те, що вони не хочуть почути заклик князя
За яку, скажіть , провину
Мусим ми платить данину?!
За що кров з нас смокче Змій?
Воєводи на двобій!
Також мене вразив Микита своєю силою. Ще малим хлопчиком, він добре боровся. Кожум’яка «чулий, добрий, і розумний, і хоробрий, а зачепиш – як огонь !». Він сентиментальний, любить князівну. Також він любить дітей, добрий та справедливий до них. Уважно вислухав їхнє прохання та погодився до
Цікаво та напружено описано двобій. Я чула розмову голосів, і уявляла себе серед юрби людей, котра уважно стежить за боротьбою, підбадьорює Микиту та захоплюється ним. І щиро раділа зі всіма, коли закінчився бій і переміг Микита. В кінці твору ми бачимо Кожум’яку з князівною. Добро перемогло зло.
Объяснение:
Розкуйтеся, братайтеся,
У чужому краю
Не шукайте, не питайте
Того, що немає («І мертвим, і живим...» 1845 р.).
Бо де нема святої волі,
Не буде там добра ніколи («Царі» 1857 р.).
Якби ви вчились так, як треба,
То й мудрость би була своя («І мертвим, і живим...» 1845 р.).
Учітесь, читайте,
І чужому научайтесь,
Й свого не цурайтесь («І мертвим, і живим...» 1845 р.).
Бо хто матір забуває,
Того Бог карає,
Того діти цураються,
В хату не пускають («І мертвим, і живим...» 1845 р.).
У нашім раї на землі
Нічого кращого немає,
Як тая мати молодая
З своїм дитяточком малим («У нашім раї на землі ...» 1849 р.).
В своїй хаті своя й правда,
І сила, і воля («І мертвим, і живим...» 1845 р.).
Не вмирає душа наша,
Не вмирає воля. («Кавказ» 1845 р.).
Злоначинающих спини...
А доброзиждущим рукам
І покажи
Святую силу ниспошли
А всім нам вкупі на землі
Єдіномисліє подай
І братолюбіє пошли («Злоначинающих спини…» 1860 р.).
Борітеся - поборете,
Вам Бог помагає!
За вас правда, за вас слава
І воля святая! («Кавказ» 1845 р.).
Любітеся, брати мої,
Україну любіте
І за неї, безталанну,
Господа моліте («В казематі 1847 р.).
Свою Україну любіть,
Любіть її... Во время люте,
В остатню тяжкую минуту
За неї Господа моліть («В казематі» 1847р.).
Наша дума, наша пісня
Не вмре, не загине
От де, люде, наша слава,
Слава України! («До Основ'яненка» 1840 р.).
Встане правда! встане воля!
І Тобі одному
всі язики
Вовіки і віки («Кавказ» 1845 р.).
І на оновленій землі
Врага не буде, супостата,
А буде син, і буде мати,
І будуть люде на землі («І Архімед, і Галілей...» 1860 р).
І забудеться срамотня
Давняя година,
І оживе добра слава,
Слава України («І мертвим, і живим...» 1845 р.).
Встане Україна.
І розвіє тьму неволі,
Світ правди засвітить,
на волі
Невольничі діти!.. («Великий льох» 1845 р.).
Поки живе надія в хаті,
Нехай живе, не виганяй («Варнак» 1848 р.)
Раз добром нагріте серце
Вік не прохолоне! («Сон» 1844 р.).
…Будем жить, людей любить,
Святого Господа хвалить («Царі» 1857 р.).
Обніміться ж, брати мої.
Молю вас, благаю! («І мертвим, і живим...» 1845 р.).
Нещодавно я прочитала казку О. Олеся «Микита Кожум’яка».
У цьому невеликому творі є багато персонажів, бо написаний він для виконання на сцені. Усі герої дуже різні.
Велике лихо спіткало князя та княгиню, адже злий Змій захотів полонити їхню єдину дочку. Проте у розмові княгині з дівчиною відчувається не тільки сум, а й надія на порятунок. Мені сподобалась мужність молодої князівни, яка заспокоює своїх рідних. Вона сміливіша за воєвод князя, бо не боїться смерті. Воєводи ж не хочуть стати на двобій зі злим змієм, вони стоять на думці «скоритись долі». Мене засмутило те, що вони не хочуть почути заклик князя
За яку, скажіть , провину
Мусим ми платить данину?!
За що кров з нас смокче Змій?
Воєводи на двобій!
Також мене вразив Микита своєю силою. Ще малим хлопчиком, він добре боровся. Кожум’яка «чулий, добрий, і розумний, і хоробрий, а зачепиш – як огонь !». Він сентиментальний, любить князівну. Також він любить дітей, добрий та справедливий до них. Уважно вислухав їхнє прохання та погодився до
Цікаво та напружено описано двобій. Я чула розмову голосів, і уявляла себе серед юрби людей, котра уважно стежить за боротьбою, підбадьорює Микиту та захоплюється ним. І щиро раділа зі всіма, коли закінчився бій і переміг Микита. В кінці твору ми бачимо Кожум’яку з князівною. Добро перемогло зло.
Объяснение: