Те, що побут гуцулів сильно відрізняється від, скажімо, побуту слобожанців, безперечно пов'язано із гірською природою. їх життя залежало не стільки від врожаю, скільки від худоби. Високо в горах розташовані полонини, на які усі околишні села зганяли свою худобу чабанам. Найбільшими ворогами для людей були ведмідь та вовки, які могли напасти на овець і роздерти їх. Для гуцула смерть маржинки, як на їхньому діалекті називалась худоба, була страшнішою від смерті близької людини.
Життя гуцулів проходило у горах поруч із худобою, і всі їх легенди були пов'язані з нею. Наприклад, Івась ще з дитинства знав, що у лісах повно лісовиків, які пасуть свою маржинку. Самому йому довелося побачити щезника, що сидів на камені і дув у флояру свою улюблену пісеньку "Нема моїх кіз..." Блукаючи по горах, він зустрів нявку. Вона обернулася Марічкою і заманювала його до провалля. У переказах говорилося про те, що нявки тільки спереду схожі на людей, а ззаду видно тільки їх нутрощі, тому Іван намагався "йти так, щоб не лишитись позаду і не побачить, що у Марічки замість одежі, замість спини...". Іван добре знав, що перед ним не Марічка, а нявка, але йому було добре з нею, він знову ставав щасливим, як багато років назад. Його любов до Марічки була така велика, що він рятує її від чугайстра, який роздирав нявок на шматки. Умліваючи від утоми, Івась танцював з ним, щоб відвернути його увагу від нявки. Йдучи на її крик, він зірвався у провалля. Цю оповідь можна сприймати, як фантастичну, але, мені здається, що це — просто видіння, викликане великим стражданням і болем. Гуцули не вірили у нечисту силу, знали, що вона насправді існує. Це було так же природно, як існування ведмідя-"вуйка".
Вірили гуцули і у те, що нечиста сила є й у селах. Такими, наприклад, вважалися сусіди Палагни та Івана. Хима перекидалася ввечері на білого пса та металася по сусідських загородах, шкодячи худобі. Це через неї, була впевнена Палагна, худла руда корова давала менше подою. Сусід Юра прирівнювався ними до Бога, бо тримав у своїх руках усі сили земні й небесні. Палагна сама бачила, як одного разу він зупинив хмару, повернув її в інший бік від полів.
Цікаво зображений у творі обряд похорону, у якому відбилися елементи християнські і язичницькі. Сумні позіхання і голосіння Палагни, що сприймалися не стільки як вираження реального горя, а як справжній твір мистецтва, змінюються на танці, пісні, сміх, залицяння.
композиція «дорогою ціною» «дорогою ціною» має особливу побудову. у коротенькому вступі письменник характеризує суспільно-політичне життя на україні в 30-х роках хіх століття, коли розгортаються події, змальовані в оповіданні, а також згадує про ще давніші події з історії боротьби українського народу за свободу і незалежність. коцюбинський висловлює свій погляд на життя народу як на «віковічну боротьбу двох станів, панського і мужичого». вступ до оповідання є нам краще зрозуміти ідею твору. далі в п’яти частинах твору послідовно розгортаються події. в заключній частині оповідання письменник показує самотнє життя уже старого остапа через багато років після смерті соломії. вступ і закінчення, таким чином, є ніби своєрідною історичною рамкою, що охоплює зображені в творі події. вступ (експозиція) — палке слово автора про героїчну історію народу, про його нескорений вільнолюбивий дух. i частина — втеча остапа і соломії від пана. це зав’язка сюжету. ii частина — переправа через прут і поранення головного героя. iii частина — перебування остапа у плавнях, пошуки соломією порятунку. поєдинок юнака з вовком. iv частина — головні герої у циган, арешт остапа. v частина. кульмінацією повісті є спроба соломії визволити коханого з-під турецької варти. розв’язка твору — загибель головної героїні. епілог — старий остап живе самотою і чекає зустрічі у вічності з коханою. експозиція-вступ. це ніби заспів, який потім конкретизується в типових людських долях, образах, подіях, пейзажах тощо. у вступі твору коцюбинський розповідає про підневільне рабське життя селян-кріпаків, їх самовіддану боротьбу за волю, знайомить нас з формами цієї боротьби (втеча від панів на вільні степи дунаю), з місцем дії. вступ оповідання «дорогою ціною» показує читачеві середовище, в якому формувалися герої твору, психологічно готує читача до вчинків остапа і соломії. зав’язка: втеча остапа від пана і панщини як наслідок конфлікту між кріпаком і паном (пан хоче покарати героя за бунтарство, остап вирішує втекти). розвиток дії: наступний епізод — злигодні героїв твору під час втечі, сутички з прикордонною вартою, турецькою поліцією. кульмінація: соломія вирішує силою звільнити остапа з-під з турецької варти. сутичка з турецькою вартою. розв’язка: загибель соломії, що завершує розвиток конфлікту в боротьбі героїв за волю. сюжетні лінії «дорогою ціною» — відтворення історичної епохи в оповіданні; — боротьба героїв за волю і власне щастя; — щире почуття кохання між остапом і соломією. м. коцюбинський на основі глибокого вивчення життя кріпаків початку хх ст. за творчої уяви написав захоплююче оповідання «дорогою ціною». усі події та герої правдиві, типові. типовість у цьому творі виявляється в реалістичному змалюванні життєвих фактів і характерів кріпаків першої половини хіх ст., які письменник подав узагальнено. втілені вони в індивідуальних людських долях соломії і остапа — привабливих героїв, які діють у конкретних історичних обставинах. оповідання «дорогою ціною» м. коцюбинського захоплює напруженим і цікавим сюжетом, героїчним характером і духовною красою його героїв. а ще — вмілим показом однієї з форм боротьби кріпаків за волю та незалежність — втечі від панів. своїм твором письменник прославив бунтарський дух українського народу, який ніколи не хотів бути робочою худобою для панів. українське селянство, за словами автора, готове було дорогою ціною заплатити за волю. воно не запліснявіло в неволі, не втратило живої душі, сподівалося на визволення. мрія про волю передавалась із покоління в покоління, опоетизовувалась у народних піснях, закликала до втечі від панів у ті місця, «де хоч дорогою ціною можна здобути бажану волю, а ні — полягти кістками на вічний спочинок».
Те, що побут гуцулів сильно відрізняється від, скажімо, побуту слобожанців, безперечно пов'язано із гірською природою. їх життя залежало не стільки від врожаю, скільки від худоби. Високо в горах розташовані полонини, на які усі околишні села зганяли свою худобу чабанам. Найбільшими ворогами для людей були ведмідь та вовки, які могли напасти на овець і роздерти їх. Для гуцула смерть маржинки, як на їхньому діалекті називалась худоба, була страшнішою від смерті близької людини.
Життя гуцулів проходило у горах поруч із худобою, і всі їх легенди були пов'язані з нею. Наприклад, Івась ще з дитинства знав, що у лісах повно лісовиків, які пасуть свою маржинку. Самому йому довелося побачити щезника, що сидів на камені і дув у флояру свою улюблену пісеньку "Нема моїх кіз..." Блукаючи по горах, він зустрів нявку. Вона обернулася Марічкою і заманювала його до провалля. У переказах говорилося про те, що нявки тільки спереду схожі на людей, а ззаду видно тільки їх нутрощі, тому Іван намагався "йти так, щоб не лишитись позаду і не побачить, що у Марічки замість одежі, замість спини...". Іван добре знав, що перед ним не Марічка, а нявка, але йому було добре з нею, він знову ставав щасливим, як багато років назад. Його любов до Марічки була така велика, що він рятує її від чугайстра, який роздирав нявок на шматки. Умліваючи від утоми, Івась танцював з ним, щоб відвернути його увагу від нявки. Йдучи на її крик, він зірвався у провалля. Цю оповідь можна сприймати, як фантастичну, але, мені здається, що це — просто видіння, викликане великим стражданням і болем. Гуцули не вірили у нечисту силу, знали, що вона насправді існує. Це було так же природно, як існування ведмідя-"вуйка".
Вірили гуцули і у те, що нечиста сила є й у селах. Такими, наприклад, вважалися сусіди Палагни та Івана. Хима перекидалася ввечері на білого пса та металася по сусідських загородах, шкодячи худобі. Це через неї, була впевнена Палагна, худла руда корова давала менше подою. Сусід Юра прирівнювався ними до Бога, бо тримав у своїх руках усі сили земні й небесні. Палагна сама бачила, як одного разу він зупинив хмару, повернув її в інший бік від полів.
Цікаво зображений у творі обряд похорону, у якому відбилися елементи християнські і язичницькі. Сумні позіхання і голосіння Палагни, що сприймалися не стільки як вираження реального горя, а як справжній твір мистецтва, змінюються на танці, пісні, сміх, залицяння.
Объяснение: