Добро і зло… Вони існували завжди, і завжди точилася боротьба між ними. У казках завжди перемагає добро, але у реальному житті, на жаль, може бути інакше. То як же розрізнити добро і зло, як співіснують вони у нашому житті?
Мені здається, що у світі не так багато понять, які можна вважати абсолютно вірними. Тобто, рідко у світі можна зустріти абсолютне зло або добро. І добра людина може вчинити поганий, злий вчинок, а та, яка вважається злою – навпаки, добрий. У кожному з нас є і добро, і зло, а що, врешті-решт, переможе – залежить, в першу чергу, від нас самих.
Що ми звикли вважати добром? Чесність, ввічливість, справедливість, взаємодо милосердя… На сьогоднішній день ці риси чомусь все більше становляться рідкістю. Люди намагаються зробити своє життя легшим, але таким чином роблять складнішим життя тих, хто знаходиться поруч. Нещодавно побачила на вулиці таку картину: мати з донькою, гуляючи, побачили маленьке кошеня. Мала хотіла його погладити, прохала забрати додому, та натомість мама потягла її за руку геть з зухвалим: «Усіх не обігрієш!» Звичайно, не обігрієш. Але необхідно було дати доньці проявити милосердя – хоча б погладити чи погодувати кошеня, адже ці слова можуть, врешті-решт, стати її життєвим гаслом. На жаль, саме за принципом «Усіх не обігрієш!» живе сьогодні більша частина знайомих мені людей. Ми перестали допомагати одне одному: мало хто на сьогоднішній день дасть милостиню жебраку (хай сам заробляє), поступиться місцем бабусі у транспорті (наступним рейсом поїхала б), просто спитає на вулиці у незнайомої дівчини, чого вона плаче (не мої справи – сама розбереться). Нещодавно чула у новинах про такий випадок: у центрі міста помер чоловік. Помер серед білого дня, і ніхто не прийшов йому на до А трапилося все дуже просто: людині стало зле – «схопило» серце, вона упала. Але оточуючі вирішили, що чоловік просто напився, і ніхто навіть не намагався йому до Якби вчасно викликали «Швидку до життя чоловіка можна було б врятувати…
Хтось скаже, що сьогодні саме життя вимагає такого ставлення. Але ж ніхто не застрахований від неприємностей, від старості, як кажуть: «Від суми та від тюрми не зарікайся», то чи нам ніколи не потрібна буде до або ж просто добре слово?
У багатьох літературних творах представлена проблема добра і зла, над нею часто замислюються філософи. Наприклад, Г. С. Сковорода – письменник і філософ – у поезії «Всякому місту звичай і право» також звертається до цієї проблеми.
Тож що буде панувати у нашому світі – добро чи зло – залежить, на мою думку, передусім від кожного з нас.
У пригодницькій повісті Михайла Коцюбинського "Дорогою ціною" перед нами постає період, коли вже була ліквідована Задунайська Січ і в Україні існувала панщина. Селяни були закріпачені, козацтво повалене, але були й ті, хто не збирався коритися цій системі.
Час від часу селяни тікали за Дунай, до турецьких земель, так само вирішили зробити головний герой твору Остап та його кохана Соломія, яка втекла від чоловіка і замаскувала себе під козака. Їхній шлях був непростий, сповнений перешкод, але це був шлях до свободи і вони знали його вартість. Коли головні герої перепливали через Дунай, Остапа випадково підстрелили, тоді Соломія ледве дісталась твердої землі з коханим. Поки дівчина шукала порятунку, Остап був один у плавнях. У хлопця була агонія, йому ввижався дідусь, який був славним козаком і привчав онука змалку до своєї справи. У цей час відбулась сутичка Остапа із вовком, де він, хоч і кволий, але з усіх сил намагався вижити, бо знав, що Соломія на нього розраховує. Навіть у цій ситуації, людський дух, дух українця, не згас. Згодом, втікачі оселилися у циган-грабіжників, звісно, за певну плату. Через такий прихситок, ще хворий Остап був заарештований разом з циганами за їхні брудні справи. Тим часом, Соломія у місті зустріла давнього знайомого Івана і вони разом спланували порятунок Остапа. Вони не опустили рук, не дозволили забрати волю свого товариша. Полонений був врятований від турецької варти, але дорогою ціною: Івана підстрелили, а Соломія потонула у холодній воді. Така бажана свобода забрала у Остапа все, проте він зміг її здобути, не скорився.
Отже, як ми бачимо, твір розпочинається словами автора про героїчну історію українського народу, про його нескорений вільнолюбний дух. І протягом усього твору головні герої підтверджують цю думку своїми вчинками, своїми роздумами та своїми серцями.
Мені здається, що у світі не так багато понять, які можна вважати абсолютно вірними. Тобто, рідко у світі можна зустріти абсолютне зло або добро. І добра людина може вчинити поганий, злий вчинок, а та, яка вважається злою – навпаки, добрий. У кожному з нас є і добро, і зло, а що, врешті-решт, переможе – залежить, в першу чергу, від нас самих.
Що ми звикли вважати добром? Чесність, ввічливість, справедливість, взаємодо милосердя… На сьогоднішній день ці риси чомусь все більше становляться рідкістю. Люди намагаються зробити своє життя легшим, але таким чином роблять складнішим життя тих, хто знаходиться поруч. Нещодавно побачила на вулиці таку картину: мати з донькою, гуляючи, побачили маленьке кошеня. Мала хотіла його погладити, прохала забрати додому, та натомість мама потягла її за руку геть з зухвалим: «Усіх не обігрієш!» Звичайно, не обігрієш. Але необхідно було дати доньці проявити милосердя – хоча б погладити чи погодувати кошеня, адже ці слова можуть, врешті-решт, стати її життєвим гаслом. На жаль, саме за принципом «Усіх не обігрієш!» живе сьогодні більша частина знайомих мені людей. Ми перестали допомагати одне одному: мало хто на сьогоднішній день дасть милостиню жебраку (хай сам заробляє), поступиться місцем бабусі у транспорті (наступним рейсом поїхала б), просто спитає на вулиці у незнайомої дівчини, чого вона плаче (не мої справи – сама розбереться). Нещодавно чула у новинах про такий випадок: у центрі міста помер чоловік. Помер серед білого дня, і ніхто не прийшов йому на до А трапилося все дуже просто: людині стало зле – «схопило» серце, вона упала. Але оточуючі вирішили, що чоловік просто напився, і ніхто навіть не намагався йому до Якби вчасно викликали «Швидку до життя чоловіка можна було б врятувати…
Хтось скаже, що сьогодні саме життя вимагає такого ставлення. Але ж ніхто не застрахований від неприємностей, від старості, як кажуть: «Від суми та від тюрми не зарікайся», то чи нам ніколи не потрібна буде до або ж просто добре слово?
У багатьох літературних творах представлена проблема добра і зла, над нею часто замислюються філософи. Наприклад, Г. С. Сковорода – письменник і філософ – у поезії «Всякому місту звичай і право» також звертається до цієї проблеми.
Тож що буде панувати у нашому світі – добро чи зло – залежить, на мою думку, передусім від кожного з нас.
Час від часу селяни тікали за Дунай, до турецьких земель, так само вирішили зробити головний герой твору Остап та його кохана Соломія, яка втекла від чоловіка і замаскувала себе під козака. Їхній шлях був непростий, сповнений перешкод, але це був шлях до свободи і вони знали його вартість. Коли головні герої перепливали через Дунай, Остапа випадково підстрелили, тоді Соломія ледве дісталась твердої землі з коханим. Поки дівчина шукала порятунку, Остап був один у плавнях. У хлопця була агонія, йому ввижався дідусь, який був славним козаком і привчав онука змалку до своєї справи. У цей час відбулась сутичка Остапа із вовком, де він, хоч і кволий, але з усіх сил намагався вижити, бо знав, що Соломія на нього розраховує. Навіть у цій ситуації, людський дух, дух українця, не згас. Згодом, втікачі оселилися у циган-грабіжників, звісно, за певну плату. Через такий прихситок, ще хворий Остап був заарештований разом з циганами за їхні брудні справи. Тим часом, Соломія у місті зустріла давнього знайомого Івана і вони разом спланували порятунок Остапа. Вони не опустили рук, не дозволили забрати волю свого товариша. Полонений був врятований від турецької варти, але дорогою ціною: Івана підстрелили, а Соломія потонула у холодній воді. Така бажана свобода забрала у Остапа все, проте він зміг її здобути, не скорився.
Отже, як ми бачимо, твір розпочинається словами автора про героїчну історію українського народу, про його нескорений вільнолюбний дух. І протягом усього твору головні герої підтверджують цю думку своїми вчинками, своїми роздумами та своїми серцями.