Назвіть однакові за жанром твори А «До Основ’яненка» і «На вічну пам'ять Котляревському»; Б «Гайдамаки» і «Заповіт»; В «Причинна» і «Лілея»; Г «Думка» і «Кавказ»; «Стоїть в селі Суботові» і «Гайдамаки».
Коли я читаю новели Рея Бредбері, в мене виникає якесь важке відчуття. Він спонукає мене замислюватися над багатьма проблемами нашого земного існування і майбутнім планети Земля і її «господарів». Письменник, намагаючись уявити майбутнє планети людей, налаштований дуже песимістично. Людство, з точки зору Бредбері, саме собі ускладнює життя, гублячи свій будинок, руйнуючи красу Землі, маленького куточка Всесвіту, створеного Богом для щастя людини. Занурюючись з перших рядків у зміст новели, відчуваєш жах. Планета спотворена останньою війною. Місто зруйнований, доріг немає, земля пересичена радіоактивної брудом так, що вночі світиться. Люди в якихось лахмітті, брудні. Вони ненавидять своє минуле, ненавидять і сьогодення. У них немає майбутнього. Що ж у них залишилося? Тільки деяка сумнівна дика радість зруйнувати те, що залишилося від цивілізації. Люди з ранку займають чергу, щоб плюнути на відстані в картину «Мона Ліза», яку тримають поліцейські і стежать за тим, щоб у неї не кидали камінням. Жінка на полотні дивилася на цей натовп дикунів і посміхалася таємничо сумно. Хлопчик теж дивився на її посмішку, і серце його калатало в грудях, а в душі звучала музика. Більше жоден у черзі не відчував того, що відчував цей хлопчик. Вона красою своєї пробудила в серці дитини почуття, які у дорослих давно померли. Він не міг ганьбити красу. А далі взагалі мерзенна сцена: влада постановила віддати портрет місцевим жителям на знищення. Це апофеоз відокремленості. «У натовпі вили, а руки клювали портрет, ніби голодні птахи». Тому вдалося в цій дикій юрбі вирвати і собі шматочок картини. Ховаючи його, Він стиснув руку біля грудей. Схлипуючи, Том побіг туди, де тепер був його будинок, якщо залишки силосної башти можна було їм назвати … Сім’я зустріла його хропіння і стусанами спросоння. У місячному сяйві Том розкрив пальці, розгледів шматочок зарисованного полотна і побачив Посмішку. Вона лежала на його долоні. Хлопчина дивився на неї і повторював про себе: «Усмішка, чудова посмішка …» Закривши очі, Том продовжував бачити її в темряві. Ласкава, лагідна, вона була там і тоді, коли він заснув. А світ був мовчазний … Так закінчується розповідь. Страшна кінцівка, невтішна, як темна ніч … Але автор ніби залишає шматочок надії. Вона, надія, живе в серці дитини. Воно ще не стало таким жорстоким, як у дорослих, воно ще відгукується на красу, воно ще жадають добра, любові, Злагоди і відновлення. Наполегливо звучить у цьому оповіданні думка Достоєвського «Краса врятує світ». Бредбері стверджує, що у людства є надія. І вона в дітях, психіка яких ще не спотворена прагненням руйнування і знищення. Але як же мало залишається таких чистих душ і серед дітей. Сучасність лякає мене примарами – тих людей, яких описав у майбутню долю людства письменник. Не дай нам, Боже, дожити до таких часів!
Антуан де Сент-Екзюпері – надзвичайно цікава особистість. Він поєднав у одній особі відомого письменника і досвідченого льотчика.
Антуан де Сент-Екзюпері – автор незвичайного твору – казки-притчі “Маленький принц”. Казка повинна була до людям краще зрозуміти одне одного, зблизитись, усвідомити цінність таких понять, як любов, дружба, відданість, відповідальність…
Герой казки – маленький принц – подорожує планетами у пошуках друга і водночас із цікавості. Його світ, світ маленького хлопчика, відрізняється від погляду дорослої людини на життя. Принц інакше дивиться на все, що його оточує, наївно, безпосередньо судячи про те, що відбувається.
Подорож багато чому навчила хлопчика. Він зрозумів, що таке любов та дружба (навчила розумінню цих понять розлука з трояндою та своєю планетою), дізнався, що таке відданість та відповідальність. Маленький хлопчик назавжди запам’ятав слова Лиса: “… ти завше відповідальний за всіх, кого приручив”.
Було б добре, коли б усі люди керувалися законами, про які дізнався маленький принц і якими керувався в житті.Объяснение:
Занурюючись з перших рядків у зміст новели, відчуваєш жах. Планета спотворена останньою війною. Місто зруйнований, доріг немає, земля пересичена радіоактивної брудом так, що вночі світиться. Люди в якихось лахмітті, брудні. Вони ненавидять своє минуле, ненавидять і сьогодення. У них немає майбутнього. Що ж у них залишилося? Тільки деяка сумнівна дика радість зруйнувати те, що залишилося від цивілізації. Люди з ранку займають чергу, щоб плюнути на відстані в картину «Мона Ліза», яку тримають поліцейські і стежать за тим, щоб у неї не кидали камінням. Жінка на полотні дивилася на цей натовп дикунів і посміхалася таємничо сумно. Хлопчик теж дивився на її посмішку, і серце його калатало в грудях, а в душі звучала музика. Більше жоден у черзі не відчував того, що відчував цей хлопчик. Вона красою своєї пробудила в серці дитини почуття, які у дорослих давно померли. Він не міг ганьбити красу. А далі взагалі мерзенна сцена: влада постановила віддати портрет місцевим жителям на знищення. Це апофеоз відокремленості. «У натовпі вили, а руки клювали портрет, ніби голодні птахи». Тому вдалося в цій дикій юрбі вирвати і собі шматочок картини.
Ховаючи його, Він стиснув руку біля грудей. Схлипуючи, Том побіг туди, де тепер був його будинок, якщо залишки силосної башти можна було їм назвати … Сім’я зустріла його хропіння і стусанами спросоння. У місячному сяйві Том розкрив пальці, розгледів шматочок зарисованного полотна і побачив Посмішку. Вона лежала на його долоні. Хлопчина дивився на неї і повторював про себе: «Усмішка, чудова посмішка …»
Закривши очі, Том продовжував бачити її в темряві. Ласкава, лагідна, вона була там і тоді, коли він заснув. А світ був мовчазний … Так закінчується розповідь. Страшна кінцівка, невтішна, як темна ніч … Але автор ніби залишає шматочок надії. Вона, надія, живе в серці дитини. Воно ще не стало таким жорстоким, як у дорослих, воно ще відгукується на красу, воно ще жадають добра, любові, Злагоди і відновлення. Наполегливо звучить у цьому оповіданні думка Достоєвського «Краса врятує світ». Бредбері стверджує, що у людства є надія. І вона в дітях, психіка яких ще не спотворена прагненням руйнування і знищення. Але як же мало залишається таких чистих душ і серед дітей. Сучасність лякає мене примарами – тих людей, яких описав у майбутню долю людства письменник. Не дай нам, Боже, дожити до таких часів!
Антуан де Сент-Екзюпері – надзвичайно цікава особистість. Він поєднав у одній особі відомого письменника і досвідченого льотчика.
Антуан де Сент-Екзюпері – автор незвичайного твору – казки-притчі “Маленький принц”. Казка повинна була до людям краще зрозуміти одне одного, зблизитись, усвідомити цінність таких понять, як любов, дружба, відданість, відповідальність…
Герой казки – маленький принц – подорожує планетами у пошуках друга і водночас із цікавості. Його світ, світ маленького хлопчика, відрізняється від погляду дорослої людини на життя. Принц інакше дивиться на все, що його оточує, наївно, безпосередньо судячи про те, що відбувається.
Подорож багато чому навчила хлопчика. Він зрозумів, що таке любов та дружба (навчила розумінню цих понять розлука з трояндою та своєю планетою), дізнався, що таке відданість та відповідальність. Маленький хлопчик назавжди запам’ятав слова Лиса: “… ти завше відповідальний за всіх, кого приручив”.
Було б добре, коли б усі люди керувалися законами, про які дізнався маленький принц і якими керувався в житті.Объяснение: