Мабуть, немає жодної української родини, якої б не торкнулася проблема війни. Не обійшло це лихо й Олександра Довженка на довго закарбувалася в мою пам'ять фраза із "Щоденника" талановитого митця і людини з великої літери: "Україну знає той, хто був на її пожарах". Він — був... Можливо, саме цьому відтворив усю правду війни у кіноповісті "Україна в огні". У кіноповісті письменник звертається до найтрагічніших сторінок із історії Великої Вітчизняної війни — до її початку та відступу радянських військ на схід. Цей твір є своєрідним літописом про найтяжчі, найгрізніші дні початку війни. У центрі твору — трагічна доля хліборобської родини Лавріна Запорожця, що уособлює долю всього українського народу, зганьбленого, розтоптаного ворогом. Письменник розповідає про той жахливий час, коли під тиском ворога війська захисників не просто відступають — тікають, залишаючи на поталу непідготовлених беззбройних людей. Автор показує Україну в цей час у символічному образі Олесі, яка стоїть на роздоріжжі подій із своїм розпачем і горем. Що чекає її? Символічним у повісті є образ Христі Чепурної. У ньому автор узагальнив трагедію українського народу, що був кинутий на поталу фашистам, переніс усі найтяжчі випробування, масове фізичне нищення, вивезення до Німеччини на примусові роботи. На жаль, багатьох з тих, хто повернувся, на Батьківщині було названо зрадниками й засуджено. Є щось символічне і в обірваній мирній пісні Запорожців, яку вони вже неповним сімейним складом доспівають лише після війни. Показує письменник і розтерзане фашистами село під час окупації, що дає повне уявлення про муки всієї України. Читача приголомшує жахливий трагізм становища простого люду під час окупації: "Жінки кидались під поїзд, який, не зупиняючись, йшов своєю ходою", "німці клали в ряд і розстрілювали цілі родини, підпалювали хати", "вже не було кому ні плакати, ні проклинати..." Олександр Довженко не був сталінською маріонеткою, тому його твір пронизаний багатогранністю, він висвітлює і реальні вчинки компартійних діячів, які залишали напризволяще український люд. Змальовуючи початок війни, письменник показує пекло подій, які з волі Сталіна і Гітлера розгорнулися в Україні. Осмислюючи трагічні колізії воєнної дійсності, Довженко критикує антигуманні помилки передвоєнного часу. Засуджуючи війну, Олександр Довженко неодноразово виявляв свій великий гнів до загарбників, осмислював дух непокори всього українського народу. У творі утверджується висока ідея невмирущості української нації, високої моралі українців. Твір Довженка є своєрідним меморіалом українському народу.
Вони самі підказують, що йдеться про опис різних подій протягом «літ» — років. Дійшли до нас ці слова з давніх часів Київської Русі. Історики пов’язують виникнення літописання на території України-Русі з прийняттям християнства і появою слов’янської абетки, яку створили просвітителі Кирило та Мефодій. Літописи розповідають про те, що відбувалося на київських землях у той чи інший час. Деякі з них записані також зі слів очевидців давніх подій. Наприклад, вважається, що літописні згадки про переможні походи київського князя Олега на греків, записані ченцем Нестором-літописцем за народними переказами. Адже в часи правління самого Олега літописання ще не існувало. Преподобний Нестор з Києво-Печерського монастиря — один з найвідоміших літописців. Завдяки йому з’явилися літописи про події з життя Київської Русі та найдавніший звід літописів «Повість минулих літ». У цьому зібранні в певному порядку розміщені історичні оповідки, документи княжої влади, закони того часу. «Повість минулих літ Нестора, чорноризця Феодосійського монастиря Печерського, звідки пішла Руська земля, і хто в ній почав спершу княжити, і як Руська земля постала». Так починається «Літопис Руський», у якому подаються відомості про розселення слов’ян, утворення держави, про перших руських князів. «Повість минулих літ» починається з оповіді про розподіл землі між синами біблійного Ноя. Так вимагали традиції літописання. До наших днів дійшло кілька списків «Повісті минулих літ». Найстарішими вважаються Лаврентіївський та Іпатіївський. «Повість минулих літ» цікава тим, що в ній зібрано не лише історичні факти, а й народні перекази, легенди, інші зразки фольклору. Однією з відомих легенд, на основі якої були написані літературні твори, стала згадка про віщування волхвів київському князю Олегу. Віщуни напророкували, що він прийме смерть від свого коня. Олег відмовився від улюбленого коня, який супроводжував його не в одному поході. Але згодом потрапив на місце, де був прах тварини. Там князя вкусила змія. Так збулося віщування.
У кіноповісті письменник звертається до найтрагічніших сторінок із історії Великої Вітчизняної війни — до її початку та відступу радянських військ на схід. Цей твір є своєрідним літописом про найтяжчі, найгрізніші дні початку війни.
У центрі твору — трагічна доля хліборобської родини Лавріна Запорожця, що уособлює долю всього українського народу, зганьбленого, розтоптаного ворогом. Письменник розповідає про той жахливий час, коли під тиском ворога війська захисників не просто відступають — тікають, залишаючи на поталу непідготовлених беззбройних людей. Автор показує Україну в цей час у символічному образі Олесі, яка стоїть на роздоріжжі подій із своїм розпачем і горем. Що чекає її? Символічним у повісті є образ Христі Чепурної. У ньому автор узагальнив трагедію українського народу, що був кинутий на поталу фашистам, переніс усі найтяжчі випробування, масове фізичне нищення, вивезення до Німеччини на примусові роботи. На жаль, багатьох з тих, хто повернувся, на Батьківщині було названо зрадниками й засуджено. Є щось символічне і в обірваній мирній пісні Запорожців, яку вони вже неповним сімейним складом доспівають лише після війни. Показує письменник і розтерзане фашистами село під час окупації, що дає повне уявлення про муки всієї України. Читача приголомшує жахливий трагізм становища простого люду під час окупації: "Жінки кидались під поїзд, який, не зупиняючись, йшов своєю ходою", "німці клали в ряд і розстрілювали цілі родини, підпалювали хати", "вже не було кому ні плакати, ні проклинати..."
Олександр Довженко не був сталінською маріонеткою, тому його твір пронизаний багатогранністю, він висвітлює і реальні вчинки компартійних діячів, які залишали напризволяще український люд. Змальовуючи початок війни, письменник показує пекло подій, які з волі Сталіна і Гітлера розгорнулися в Україні. Осмислюючи трагічні колізії воєнної дійсності, Довженко критикує антигуманні помилки передвоєнного часу.
Засуджуючи війну, Олександр Довженко неодноразово виявляв свій великий гнів до загарбників, осмислював дух непокори всього українського народу. У творі утверджується висока ідея невмирущості української нації, високої моралі українців. Твір Довженка є своєрідним меморіалом українському народу.