Відомий драматичний етюд «По дорозі в казку» видатного українського письменника О. Олеся став одним із найкращих взірців символізму в українській драматичній літературі. Проблемні і тематичні площини цього твору автор вирішив максимально доступною абстрактністю. Усі герої драми називаються загальними іменами – Перший з натовпу, Дівчина, Хлопчик та інші, вони зовсім не мають власних імен. Увесь цей твір наскрізь пронизаний символізмом, а найяскравішим символом можна вважати Казку, яку О. Олесь зображує у вигляді омріяної казкової країни. А світле майбутнє, добро, благо і червоні маки є дороговказами до казкової країни. І навіть сам шлях до цієї країни – це для людей дорога очищення.Слід сказати, що головна тема твору не нова як для української, так і для зарубіжної літератури. Це розбіжність між дійсністю і ідеалами, між реальністю і мріями, відношення між натовпом і індивідуальністю, суспільством і особистістю, взаємовідносини між людьми. Подібна тема була головною для таких відомих творів, як «Мойсей» І. Франка и «Легенда про Данко» М. Горького. Та у драмі «По дорозі в Казку» О. Олесь вирішує по-іншому проблеми взаємодії натовпу і героя драми.За сюжетом твору людям довго доводитися блукати по незнайомому, темному і ворожому лісу, а єдине прагнення героя – вивести їх з цієї жахливої темряви. Неважко здогадатися, що темний ліс – це місце, де постійно перебуває натовп. Цей натовп засліплений в деякій мірі острахом перед змінами, прагматизмом і лінощами. Натовп відповідає герою драми: «Ти сам йди, а ми і тут свій вік як-небудь доживемо». У цьому і криється негативна сутність психології натовпу, який собі на меті не ставить нічого, окрім спокійного звичайного існування, який думає не про своє майбутнє і своїх нащадків, а лише про свій вік. І хоча герой драми спочатку щиро вірить у казку, прагне привести туди народ і прийти туди сам, але поступово зневірюється у своїх прагненнях. Адже виходить так, що тільки йому «ніде й крил розправить» і тісно в хаті.В драматичному творі «По дорозі в казку» О. Олеся добре відчувається вплив філософії матеріального і духовного світів. Незважаючи на те, що у всі часи для людей духовний світ був вищим і ціннішим, але все ж таки перемагає матеріальний. Мабуть, це і є причиною песимістичного, майже трагічного фіналу драми, адже до Казки так ніхто і не потрапив. Та й саме питання про те, вдасться кому-небудь з натовпу, що врешті-решт повернувся до темного лісу, колись побачити казковий щасливий світ, чи ні, письменник так і залишає відкритим.Щодо мене, то я щиро вірю в те, що Казка існує, і для того, щоб опинитися у щасливому житті, треба мати лише бажання. А щоб бути справжньою особистістю зі своїми прагненнями і бажаннями, щоб ніколи не зливатися з натовпом, треба мати відкриту до інших, щиру і добру душу.
Слов’яни та балти вважали чорногуза символом добробуту і щасливої долі. Тож якщо на сільській хаті з’являлося гніздо, господарів чекали злагода, здоров’я та гарний урожай.Старожили переконані, що селяться лелеки тільки в хороших, працьовитих людей, а домівки злих та лінивих оминають.На Поліссі випікали галіопу — печиво, яким «пригощали» лелек, прохаючи доброго врожаю: «Бузьку, бузьку, на тобі галіопу, а ти мені дай жита копу…».Лелеку завжди зображали добрим героєм у народних казках та легендах. Одна з них розповідає, чому в лелек чорні крила. Якось у хатині, де мешкала сім’я з двома немовлятами, сталася пожежа. Лелеки, що мешкали на солом’яній стрісі будинку, заметушилися, почали кликати на до Батьки працювали в полі, тож не могли побачити, що сталося. Тоді чорногузи кинулись до обійстя і винесли дітей з полум’я. Відтоді у лелек червоні ноги та дзьоб і чорні кінчики крил, обпечені в пожежі.Бусол, жабоїд, веселик, боцюн, гайстер — як тільки не називають лелеку в різних регіонах України. А на Житомирщині навіть існує повір’я, що лелеки мають людські імена. Тож якщо покликати птаха його іменем, він неодмінно поверне голову.Цікаво зустрічали приліт лелек у Німеччині: влаштовували гуляння, святкові походи, дзвонили у дзвони. Учням замість уроків читали казки. Вулицями крокували юрми дітей, всі веселилися та розважались. Німці свято вірили, якщо дівчина навесні вперше зустріне пару чорногузів, неодмінно цього року стане заміжньою, якщо ж одного — ще дівуватиме.У Стародавній Греції, пише Філострат, побачивши першого лелеку, опускалися на коліна. Жителі Марокко вважали, що лелеки — це люди, що прилітають з далекого острова у вигляді птахів, а повертаючись, знову набувають людської подоби.У Молдові лелека — символ виноградарства. За одною з легенд, коли яничари охопили фортецю Городешти, і в захисників не залишилось ані їжі, ані води, раптом здійнявся сильний вітер. То лелеки своїми крильми здійняли над головами ворогів бурю. В дзьобах вони принесли воїнам виноград з полів рідної країни. Захисники фортеці були врятовані і вщент розбили військо яничар. Схожа українська легенда розповідає, що лелеки принесли виноград запорожцям, яких заточили до татарської в’язниці.
Якось у хатині, де мешкала сім’я з двома немовлятами, сталася пожежа. Лелеки, що мешкали на солом’яній стрісі будинку, заметушилися, почали кликати на до Батьки працювали в полі, тож не могли побачити, що сталося. Тоді чорногузи кинулись до обійстя і винесли дітей з полум’я. Відтоді у лелек червоні ноги та дзьоб і чорні кінчики крил, обпечені в пожежі.Бусол, жабоїд, веселик, боцюн, гайстер — як тільки не називають лелеку в різних регіонах України. А на Житомирщині навіть існує повір’я, що лелеки мають людські імена. Тож якщо покликати птаха його іменем, він неодмінно поверне голову.Цікаво зустрічали приліт лелек у Німеччині: влаштовували гуляння, святкові походи, дзвонили у дзвони. Учням замість уроків читали казки. Вулицями крокували юрми дітей, всі веселилися та розважались.
Німці свято вірили, якщо дівчина навесні вперше зустріне пару чорногузів, неодмінно цього року стане заміжньою, якщо ж одного — ще дівуватиме.У Стародавній Греції, пише Філострат, побачивши першого лелеку, опускалися на коліна.
Жителі Марокко вважали, що лелеки — це люди, що прилітають з далекого острова у вигляді птахів, а повертаючись, знову набувають людської подоби.У Молдові лелека — символ виноградарства. За одною з легенд, коли яничари охопили фортецю Городешти, і в захисників не залишилось ані їжі, ані води, раптом здійнявся сильний вітер. То лелеки своїми крильми здійняли над головами ворогів бурю. В дзьобах вони принесли воїнам виноград з полів рідної країни. Захисники фортеці були врятовані і вщент розбили військо яничар.
Схожа українська легенда розповідає, що лелеки принесли виноград запорожцям, яких заточили до татарської в’язниці.