Провідною темою в творчості геніального сина українського народу Т. Г. Шевченка було зображення страдницької жіночої долі. Пригадаймо поеми «Катерина», «Сова», «Наймичка». Ці твори стали даниною великій материнській любові, що не знає меж.
У поемі «Наймичка» Т. Г. Шевченко показав воістину святу любов жінки-страдниці до свого позашлюбного сина.
З особливою задушевністю розкриває поет багатий і прекрасний внутрішній світ матері-селянки. Головна героїня Ганна хотіла бачити свого сина щасливим, хотіла пізнати радість материнства. Але матеріального достатку, підґрунтя для цього не мала. Вона підкинула хлопчика бездітним людям, а сама пішла до них наймичкою.
Страждання молодої матері, яка до самої смерті не наважується зізнатися синові про те, що є його ненькою, становлять основу поеми.
Що ж привело матір до пекельних мук? Над цим питанням примушує замислитися читачів автор. Чому мати та син змушені були довгі роки перебувати під тягарем страшної таємниці?
- Прости мене. Я каралась
Весь вік в чужій хаті…
Прости мене, мій синочку!
Я… я твоя мати -
Та й замовкла…
Зомлів Марко.
И земля задрижала.
Прокинувся… до матері -
А мати вже спала.
Не можна без хвилювання читати останні рядки поеми. Оскільки самою природою жінці призначено бути дружиною, матір’ю, продовжувачкою роду людського. Але доля була зрадливою до Ганни. Скільки вона зазнала на своєму шляху! Злі пересуди, непередбачені обставини, злидні — все це невідступно йшло за молодою дівчиною і спонукало шукати вихід зі складної життєвої ситуації. Необхідно віддати належне мужності, неабиякій силі волі молодої жінки. Вона не покінчила життя самогубством, як це зробила Катерина, героїня однойменної поеми. Ні, Ганна шукала такий шлях, щоб забезпечити майбутнє своєму синові і завжди бути поруч, бо тільки материнське серце може радіти й сумувати, жити у духовному єднанні з дитиною. Найголовніше, що вона не залишила сина. Віддавала тепло душі не тільки йому, а й людям, які турбувались про Марка.
Т. Г. Шевченко в образі Ганни звеличив матір, що готова до самопожертви, повна особистого самовідречення, сягає вершин великої життєвої мудрості. Драматизм долі наймички вражає. П. Куліш, прочитавши поему, зазначив, що «не знає нічого досконалішого ні в одній європейській літературі».
Твір захоплює своєю щирістю, задушевністю, добротою. А з іншого боку, вражає соціальною несправедливістю. Читач не знає передісторії описаних подій, що спричинила до страждань головної героїні. Але це й не так важливо, бо автор мав на меті показати типове явище того часу — страдницьку долю жінки з народу.
Зміст легенди зосереджений навколо Мойсея, який став поводирем ізраїльського народу. Йому пощастило вижити серед масових вбивств єврейських дітей та потрапити у двір фараона. Там він ігав за приниженнями своїх земляків, накопичуючи гнів всередині.
Одного разу він не витримав і вчинив фізичну розправу з єгиптянином, який знущався над бідним євреєм.
Змушений поневірятися в пустелі, Мойсей натрапляє на
терновий кущ, який палає і не гасне. Звідти промовляє голос Господа, що наказав привести ізраїльський народ до Синайської
пустелі. Також Бог повідав Мойсею десять заповідей, які наразі становлять нерушимі правила життя.
Як виявилося, люди звикли до своїх рабських умов існування. Мойсею довелося скористатися своєю мудрістю та мистецтвом переконання, щоб пробуркати сонну свідомість євреїв та спонукати їх до дії. Він зумів розбудити в поневоленому натовпі відчуття єдності та національного самовизначення.
Євреї не лише усвідомили своє безвихідне становище в єгипетському полоні, а й змогли перебороти свої сумніви та довіритися Мойсею.
Провідна ідея твору проголошує складний шлях до волі та щастя, який полягає у постійній
боротьбі зі своїм страхом та політикою поневолювачів. Яскраво висвітлюються проблеми відносин між різними соціальними класами, наприклад, царями та його підданими. Також звертається увага на неймовірну силу внутрішньої віри.
Важко повірити у щось далеке і примарне, до якого треба шукати плутані шляхи з суцільними перешкодами. Адже простіше змиритися з долею та підставити свою шию під ярмо. Той, хто зможе всім серцем повірити у краще майбутнє та непохитно до нього просуватиметься, знайде цілющий оазис серед пустелі життя.
Мойсей виступає уособленням незламної віри та духовної сили, які до йому виконати Божий наказ та навернути на вірний шлях цілий народ. Хоча часто стежки заводили його на бездоріжжя, Мойсей знову і знову збирався з думками і продовжував пошуки святої землі далі.
Саме так потрібно рухатися до щастя, смислу життя, не дозволяючи стороннім особам керувати своїми думками.
Провідною темою в творчості геніального сина українського народу Т. Г. Шевченка було зображення страдницької жіночої долі. Пригадаймо поеми «Катерина», «Сова», «Наймичка». Ці твори стали даниною великій материнській любові, що не знає меж.
У поемі «Наймичка» Т. Г. Шевченко показав воістину святу любов жінки-страдниці до свого позашлюбного сина.
З особливою задушевністю розкриває поет багатий і прекрасний внутрішній світ матері-селянки. Головна героїня Ганна хотіла бачити свого сина щасливим, хотіла пізнати радість материнства. Але матеріального достатку, підґрунтя для цього не мала. Вона підкинула хлопчика бездітним людям, а сама пішла до них наймичкою.
Страждання молодої матері, яка до самої смерті не наважується зізнатися синові про те, що є його ненькою, становлять основу поеми.
Що ж привело матір до пекельних мук? Над цим питанням примушує замислитися читачів автор. Чому мати та син змушені були довгі роки перебувати під тягарем страшної таємниці?
- Прости мене. Я каралась
Весь вік в чужій хаті…
Прости мене, мій синочку!
Я… я твоя мати -
Та й замовкла…
Зомлів Марко.
И земля задрижала.
Прокинувся… до матері -
А мати вже спала.
Не можна без хвилювання читати останні рядки поеми. Оскільки самою природою жінці призначено бути дружиною, матір’ю, продовжувачкою роду людського. Але доля була зрадливою до Ганни. Скільки вона зазнала на своєму шляху! Злі пересуди, непередбачені обставини, злидні — все це невідступно йшло за молодою дівчиною і спонукало шукати вихід зі складної життєвої ситуації. Необхідно віддати належне мужності, неабиякій силі волі молодої жінки. Вона не покінчила життя самогубством, як це зробила Катерина, героїня однойменної поеми. Ні, Ганна шукала такий шлях, щоб забезпечити майбутнє своєму синові і завжди бути поруч, бо тільки материнське серце може радіти й сумувати, жити у духовному єднанні з дитиною. Найголовніше, що вона не залишила сина. Віддавала тепло душі не тільки йому, а й людям, які турбувались про Марка.
Т. Г. Шевченко в образі Ганни звеличив матір, що готова до самопожертви, повна особистого самовідречення, сягає вершин великої життєвої мудрості. Драматизм долі наймички вражає. П. Куліш, прочитавши поему, зазначив, що «не знає нічого досконалішого ні в одній європейській літературі».
Твір захоплює своєю щирістю, задушевністю, добротою. А з іншого боку, вражає соціальною несправедливістю. Читач не знає передісторії описаних подій, що спричинила до страждань головної героїні. Але це й не так важливо, бо автор мав на меті показати типове явище того часу — страдницьку долю жінки з народу.
Мойсея
Зміст легенди зосереджений навколо Мойсея, який став поводирем ізраїльського народу. Йому пощастило вижити серед масових вбивств єврейських дітей та потрапити у двір фараона. Там він ігав за приниженнями своїх земляків, накопичуючи гнів всередині.
Одного разу він не витримав і вчинив фізичну розправу з єгиптянином, який знущався над бідним євреєм.
Змушений поневірятися в пустелі, Мойсей натрапляє на
терновий кущ, який палає і не гасне. Звідти промовляє голос Господа, що наказав привести ізраїльський народ до Синайської
пустелі. Також Бог повідав Мойсею десять заповідей, які наразі становлять нерушимі правила життя.
Як виявилося, люди звикли до своїх рабських умов існування. Мойсею довелося скористатися своєю мудрістю та мистецтвом переконання, щоб пробуркати сонну свідомість євреїв та спонукати їх до дії. Він зумів розбудити в поневоленому натовпі відчуття єдності та національного самовизначення.
Євреї не лише усвідомили своє безвихідне становище в єгипетському полоні, а й змогли перебороти свої сумніви та довіритися Мойсею.
Провідна ідея твору проголошує складний шлях до волі та щастя, який полягає у постійній
боротьбі зі своїм страхом та політикою поневолювачів. Яскраво висвітлюються проблеми відносин між різними соціальними класами, наприклад, царями та його підданими. Також звертається увага на неймовірну силу внутрішньої віри.
Важко повірити у щось далеке і примарне, до якого треба шукати плутані шляхи з суцільними перешкодами. Адже простіше змиритися з долею та підставити свою шию під ярмо. Той, хто зможе всім серцем повірити у краще майбутнє та непохитно до нього просуватиметься, знайде цілющий оазис серед пустелі життя.
Мойсей виступає уособленням незламної віри та духовної сили, які до йому виконати Божий наказ та навернути на вірний шлях цілий народ. Хоча часто стежки заводили його на бездоріжжя, Мойсей знову і знову збирався з думками і продовжував пошуки святої землі далі.
Саме так потрібно рухатися до щастя, смислу життя, не дозволяючи стороннім особам керувати своїми думками.
https://ukrtvory.ru/biblijna-legenda-pro-mojseya.html