ответ:Повістю "Маруся" Г. Квітка-Основ'яненко хотів переконати упередженого читача, що можливості української мови не вичерпуються бурлеском, що нею можна передати відтінки почуттів, розчулити читача та змусити його співпереживати героям. Але завдяки своєму талановитому перу та добрій обізнаності з народним життям письменник виконав ще одне завдання: майстерно змалював селянський побут, українські обряди та звичаї, втілив у повісті світоглядні уявлення та психологію українського селянина.
Цілком відповідно до народних уявлень про ідеальну сімейну пару зображені Наум та Настя, батьки Марусі — головної героїні повісті. Добрий, працьовитий Наум — не п'яниця, не брехун, богобоязливий. Настя у всьому покірна чоловікові, догідлива, невтомна. Дочка їхня Маруся — і красуня, і розумниця, і роботяща, і слухняна, і скромна.
Відтворюючи побут цієї бездоганної родини, автор докладно змальовує їхні клопоти по господарству, що зумовлені потребами добропорядної селянської сім'ї. Він детально описує їхній одяг (юпка, запаска, плахта, свитка, жупан, крайка) та страви, окремо зупиняючись на обрядових, що мали бути на святковому столі. Так, у великодньому кошику Марусі бачимо паску, печеного баранця, порося, крашанки, ковбасу, сало, сіль. До обіднього столу, крім цього, подають борщ, яловичину, юшку із хляками, баранину та молочну кашу.
Крім Великодня, Квітка-Основ'яненко в повісті описав також родинні свята (сватання, весілля) та поховальний обряд. У сценах сватання відтворені ритуальні словесні формули, традиційні символічні форми згоди чи відмови молодої (колупання печі або гарбуз). Письменник не обминає увагою українське весілля, детально описуючи одруження Марусиної подруги. Бачимо тут і звичай за дружок та бояр, і "цятання горішками", і пришивання та викуп "квітки", і жартівливі переспіви, і ритуальні дії щодо мол
б життя селян визначав їх поведінку. У селі всі близько знають один одного, тому те, "що скажуть люди", не байдуже героям. Вони поводяться, як передбачає традиція, "як слід поводитись". Ці життєві устої формувалися сторіччями, і нікому з героїв навіть на думку не спадає порушувати їх. Тому, приймаючи залицяння Василя, Маруся не порушує народних уявлень про те, як повинна тримати себе "дівка на виданні".
Так само живуть і батьки Марусі. Навіть коли їх приголомшила смерть доньки, вони з акуратністю та обов'язковістю виконали всі найдрібніші ритуальні моменти похорону (з чіплянням квіточок до очіпків свашок, пришиванням шовкових квітів на шапки бояр, найманням голосільниць і таким іншим). Здавалось би, у такому горі зайвими є подібні клопотання. Проте традиція вища за окремих людей, вона втілює в собі практичний народний глузд: Марусю повинні згадати добрим словом не лише за те, як вона жила, але і за те, як провели її рідні в останню путь.
Доля завдала тяжкого удару старим батькам, але Наум з Настею, знемагаючи від болю й сліз, незмінно дякують Господу за доброту та велику милість, що забрав до себе їхню донечку в янголи небесні. Воля Божа для селян незбагненна, але віра в доцільність всього, що відбувається, була для них єдиною можливістю не опустити руки, а продовжувати жити і працювати.
Цей практичний підхід випливав з життя селянства, змістом якого було працювати, працювати і знову працювати.
Втративши Марусю, Наум та Настя, будучи людьми заможними та не маючи спадкоємця, могли би проживати потихеньку надбане добро. Проте така риса не притаманна українському селянину, який зріднився із землею, зі своїм господарством — і втрачає сенс життя, коли перестає працювати. Тому Наум з Настею і далі невсипущо працюють, роздаючи результати своїх трудів на церкву та на старців божих...
Змальовуючи в повісті "Маруся" життя та побут українського селянства, Григорій Квітка-Основ'яненко виявив справжнє знання народної психології та культури, усього, що наповнювало селянські будні та урізноманітнювало й прикрашало їхні свята.
Зворушливий образ Наталки – головної героїні твору Івана Котляревського «Наталка Полтавка» – вже понад сто років хвилює серця людей декількох поколінь. Чому образ Наталки такий близький кожному? Бо є втіленням найкращих рис української жінки, в якому гармонійно поєдналися зовнішня краса і краса внутрішня: добре серце і багатий духовний світ. Наталка стала своєрідним ідеалом національного характеру, бо саме у цьому образі майстерно розкрита суть української душі.
Вона проста дівчина. Важке життя і убогість змусили її разом із матір’ю переїхати до села із Полтави. Проте вже за короткий час усі на селі знають Наталку як добру, роботящу і чесну дівчину. Слова виборного про те, що «золото – не дівка! …красива, розумна, моторна і до всякого діла дотепна – яке в неї добре серце, як вона поважає матір свою, шанує всіх старших за себе, яка трудяща, яка рукодільниця; себе і матір свою на світі держить», є тому підтвердженням. Змальовані риси, які властиві українським жінкам у ставленні до праці, до народних традицій, сімейних цінностей.
Якою є Наталка, ми довідуємося не тільки із відгуків про неї односельців, бачимо з її вчинків, а також – з її слів. Так, про себе вона співає:
Небагата я і проста, но чесного роду,
Не стижуся прясти, шити і носити воду.
Любов до пісні і чарівний голос – це особливість української жінки. Наталка постійно перебуває у полоні пісні, кожна з яких розкриває її настрій та внутрішній світ. ЇЇ роздуми про життя, враження і душевні переживання виливаються у цих ліричних та мелодійних піснях: «Ой я дівчина Полтавка», «Видно шляхи полтавськії…», «Віють вітри…», «Ой мати, мати! Серце не вважає», «Чого вода каламутна» та багато інших. Їх співають і донині.
Наталка скромна і щира. Знає, що красива, проте зовсім не хизується цим, а навпаки про себе говорить, що «проста, некрасива, з щирим серцем, не спесива». Показово, що, за словами возного, «всі матері приміром ставлять її своїм дочкам».
Говорять, що мова – душа народу. Мова дівчини бере свої витоки із самобутніх народних джерел, а тому збагачена влучними народними прислів’ями та приказками. Наталка розумна і дотепна. Про своє життя говорить, що «живемо і маємося, як горох при дорозі: хто не схоче, той не вскубне!..», а про свою бідність, що «хто живе чесно і гордується трудами своїми, тому й кусок черствого хліба смачніший од м’якої булки, неправдою нажитої», про нерівні шлюби, що «знайся кінь з конем, а віл з волом», підкреслюючи, що все її багатство – це добре ім’я. Дівчина має почуття власної гідності і прекрасно розуміє, що « у пана така жінка буде гірше наймички… Буде кріпачкою».
Родина для Наталки найвища цінність і святість. На її переконання, люди одружуються, щоб «завести хазяйство і сімейство; жити люб’язно і дружно; бути вірними до смерті і помагати одно другому».
Бачимо, що Наталка є люблячою дочкою. Вона піклується про матір, поважає і шанобливо ставиться до неї. Ніжно любить свою матір і готова слухатись навіть тоді, коли Терпилиха намагається примусити її вийти заміж за возного, багатого пана: «Мамо! Все для тебе стерплю…». Вона готова на самопожертву заради спокою матері. «Добра дитина», – каже про неї Терпилиха.
Важливим є те, що Наталка здатна на сміливі і рішучі дії. Так, коли, нарешті, повернувся Петро, їй, за її власними словами, краще буде у Ворсклу кинутися, ніж стати жінкою нелюба. Ми чуємо й від Миколи, побратима Петра, захоплення Наталкою: «От дівка, що і на краю пропасті не тільки не здригнулась, а і другого піддержує». Впевненість і переконливість Наталки у своїй правоті змушують возного, врешті-решт, відмовитися від неї. Справжнє кохання перемагає.
Таким чином, в образі Наталки втілені найкращі риси української жінки: працьовитість, щирість, скромність, доброта, чесність, вірність, любов до рідних, а також рішучість і наполегливість у боротьбі за власне щастя. Тому цей образ і донині близький кожному.
ответ:Повістю "Маруся" Г. Квітка-Основ'яненко хотів переконати упередженого читача, що можливості української мови не вичерпуються бурлеском, що нею можна передати відтінки почуттів, розчулити читача та змусити його співпереживати героям. Але завдяки своєму талановитому перу та добрій обізнаності з народним життям письменник виконав ще одне завдання: майстерно змалював селянський побут, українські обряди та звичаї, втілив у повісті світоглядні уявлення та психологію українського селянина.
Цілком відповідно до народних уявлень про ідеальну сімейну пару зображені Наум та Настя, батьки Марусі — головної героїні повісті. Добрий, працьовитий Наум — не п'яниця, не брехун, богобоязливий. Настя у всьому покірна чоловікові, догідлива, невтомна. Дочка їхня Маруся — і красуня, і розумниця, і роботяща, і слухняна, і скромна.
Відтворюючи побут цієї бездоганної родини, автор докладно змальовує їхні клопоти по господарству, що зумовлені потребами добропорядної селянської сім'ї. Він детально описує їхній одяг (юпка, запаска, плахта, свитка, жупан, крайка) та страви, окремо зупиняючись на обрядових, що мали бути на святковому столі. Так, у великодньому кошику Марусі бачимо паску, печеного баранця, порося, крашанки, ковбасу, сало, сіль. До обіднього столу, крім цього, подають борщ, яловичину, юшку із хляками, баранину та молочну кашу.
Крім Великодня, Квітка-Основ'яненко в повісті описав також родинні свята (сватання, весілля) та поховальний обряд. У сценах сватання відтворені ритуальні словесні формули, традиційні символічні форми згоди чи відмови молодої (колупання печі або гарбуз). Письменник не обминає увагою українське весілля, детально описуючи одруження Марусиної подруги. Бачимо тут і звичай за дружок та бояр, і "цятання горішками", і пришивання та викуп "квітки", і жартівливі переспіви, і ритуальні дії щодо мол
б життя селян визначав їх поведінку. У селі всі близько знають один одного, тому те, "що скажуть люди", не байдуже героям. Вони поводяться, як передбачає традиція, "як слід поводитись". Ці життєві устої формувалися сторіччями, і нікому з героїв навіть на думку не спадає порушувати їх. Тому, приймаючи залицяння Василя, Маруся не порушує народних уявлень про те, як повинна тримати себе "дівка на виданні".
Так само живуть і батьки Марусі. Навіть коли їх приголомшила смерть доньки, вони з акуратністю та обов'язковістю виконали всі найдрібніші ритуальні моменти похорону (з чіплянням квіточок до очіпків свашок, пришиванням шовкових квітів на шапки бояр, найманням голосільниць і таким іншим). Здавалось би, у такому горі зайвими є подібні клопотання. Проте традиція вища за окремих людей, вона втілює в собі практичний народний глузд: Марусю повинні згадати добрим словом не лише за те, як вона жила, але і за те, як провели її рідні в останню путь.
Доля завдала тяжкого удару старим батькам, але Наум з Настею, знемагаючи від болю й сліз, незмінно дякують Господу за доброту та велику милість, що забрав до себе їхню донечку в янголи небесні. Воля Божа для селян незбагненна, але віра в доцільність всього, що відбувається, була для них єдиною можливістю не опустити руки, а продовжувати жити і працювати.
Цей практичний підхід випливав з життя селянства, змістом якого було працювати, працювати і знову працювати.
Втративши Марусю, Наум та Настя, будучи людьми заможними та не маючи спадкоємця, могли би проживати потихеньку надбане добро. Проте така риса не притаманна українському селянину, який зріднився із землею, зі своїм господарством — і втрачає сенс життя, коли перестає працювати. Тому Наум з Настею і далі невсипущо працюють, роздаючи результати своїх трудів на церкву та на старців божих...
Змальовуючи в повісті "Маруся" життя та побут українського селянства, Григорій Квітка-Основ'яненко виявив справжнє знання народної психології та культури, усього, що наповнювало селянські будні та урізноманітнювало й прикрашало їхні свята.
Объяснение:
Объяснение:
Зворушливий образ Наталки – головної героїні твору Івана Котляревського «Наталка Полтавка» – вже понад сто років хвилює серця людей декількох поколінь. Чому образ Наталки такий близький кожному? Бо є втіленням найкращих рис української жінки, в якому гармонійно поєдналися зовнішня краса і краса внутрішня: добре серце і багатий духовний світ. Наталка стала своєрідним ідеалом національного характеру, бо саме у цьому образі майстерно розкрита суть української душі.
Вона проста дівчина. Важке життя і убогість змусили її разом із матір’ю переїхати до села із Полтави. Проте вже за короткий час усі на селі знають Наталку як добру, роботящу і чесну дівчину. Слова виборного про те, що «золото – не дівка! …красива, розумна, моторна і до всякого діла дотепна – яке в неї добре серце, як вона поважає матір свою, шанує всіх старших за себе, яка трудяща, яка рукодільниця; себе і матір свою на світі держить», є тому підтвердженням. Змальовані риси, які властиві українським жінкам у ставленні до праці, до народних традицій, сімейних цінностей.
Якою є Наталка, ми довідуємося не тільки із відгуків про неї односельців, бачимо з її вчинків, а також – з її слів. Так, про себе вона співає:
Небагата я і проста, но чесного роду,
Не стижуся прясти, шити і носити воду.
Любов до пісні і чарівний голос – це особливість української жінки. Наталка постійно перебуває у полоні пісні, кожна з яких розкриває її настрій та внутрішній світ. ЇЇ роздуми про життя, враження і душевні переживання виливаються у цих ліричних та мелодійних піснях: «Ой я дівчина Полтавка», «Видно шляхи полтавськії…», «Віють вітри…», «Ой мати, мати! Серце не вважає», «Чого вода каламутна» та багато інших. Їх співають і донині.
Наталка скромна і щира. Знає, що красива, проте зовсім не хизується цим, а навпаки про себе говорить, що «проста, некрасива, з щирим серцем, не спесива». Показово, що, за словами возного, «всі матері приміром ставлять її своїм дочкам».
Говорять, що мова – душа народу. Мова дівчини бере свої витоки із самобутніх народних джерел, а тому збагачена влучними народними прислів’ями та приказками. Наталка розумна і дотепна. Про своє життя говорить, що «живемо і маємося, як горох при дорозі: хто не схоче, той не вскубне!..», а про свою бідність, що «хто живе чесно і гордується трудами своїми, тому й кусок черствого хліба смачніший од м’якої булки, неправдою нажитої», про нерівні шлюби, що «знайся кінь з конем, а віл з волом», підкреслюючи, що все її багатство – це добре ім’я. Дівчина має почуття власної гідності і прекрасно розуміє, що « у пана така жінка буде гірше наймички… Буде кріпачкою».
Родина для Наталки найвища цінність і святість. На її переконання, люди одружуються, щоб «завести хазяйство і сімейство; жити люб’язно і дружно; бути вірними до смерті і помагати одно другому».
Бачимо, що Наталка є люблячою дочкою. Вона піклується про матір, поважає і шанобливо ставиться до неї. Ніжно любить свою матір і готова слухатись навіть тоді, коли Терпилиха намагається примусити її вийти заміж за возного, багатого пана: «Мамо! Все для тебе стерплю…». Вона готова на самопожертву заради спокою матері. «Добра дитина», – каже про неї Терпилиха.
Важливим є те, що Наталка здатна на сміливі і рішучі дії. Так, коли, нарешті, повернувся Петро, їй, за її власними словами, краще буде у Ворсклу кинутися, ніж стати жінкою нелюба. Ми чуємо й від Миколи, побратима Петра, захоплення Наталкою: «От дівка, що і на краю пропасті не тільки не здригнулась, а і другого піддержує». Впевненість і переконливість Наталки у своїй правоті змушують возного, врешті-решт, відмовитися від неї. Справжнє кохання перемагає.
Таким чином, в образі Наталки втілені найкращі риси української жінки: працьовитість, щирість, скромність, доброта, чесність, вірність, любов до рідних, а також рішучість і наполегливість у боротьбі за власне щастя. Тому цей образ і донині близький кожному.