Поміркуй та запиши відповіді на запитання: де ж знаходиться місце для дракона? Його рідний дім? Чи міг би Грицько вижити серед собі подібних? Зроби висновок, чи людина завжди має місце у суспільстві?
Тарас Шевченко не випадково з усієї усної творчості вирізняє думу, адже саме в думах збереглася неписана історія нашого народу, її трагічні й героїчні сторінки.
Українські думи — це не безпристрасна оповідь про давно минулі часи, а сувора, мужня поезія про реальні події чи героїв, які давали, нападникам рішучу відсіч.
У думах немає дат, але події точно вгадуються і є емоційна оцінка невідомого автора, розкривається значення подій і образів героїв. Думи не відірвані від дійсності, вони відповідають прагненням та інтересам народу, мобілізовуючи його на боротьбу з ворогами. У кровопролитних війнах народ не змілів душею, не розтратив своєї духовної сили. У безперервній боротьбі гартувалося прагнення до волі, незалежності, а думи виховували національну гордість, духовність народу.
Як жанр народної поезії думи виникли в XV—XVI століттях. Виконували їх народні співці під акомпанемент бандури або кобзи. Саме за назвою музичного інструмента цих співців стали називати кобзарями. Часто кобзарі були сліпими. Існує думка про те, що в минулому співці були козаками, які потрапили в полон. Турки чи татари осліплювали старих полонених і відпускали на Україну. Сліпі козаки брали в руки кобзу і, йдучи від села до села, співали пісні і думи, в яких оповідали все, що пережили самі чи чули від своїх товаришів.
Головна тема дум — це оспівування ратних подвигів українського народу, розповіді про численні набіги на наші землі турецько-татарських людоловів, про козацькі походи, про боротьбу українського народу з польсько-шляхетськими панами.
Одним із найкращих зразків української думи є «Дума про Марусю Богуславку». Цей твір сповнений високого емоційного напруження. У ньому і гаряче благання, і стогін, і прокляття землі та віри бусурманської, що на все життя перетворювала тисячі українок, які потрапили в полон, на бранок.
Справжній розквіт народних дум пов'язаний із піднесенням козацького руху. Із кінця XVI століття козаки організовували великі походи на Крим та Туреччину, не раз на невеликих човнах-«чайках» перепливали Чорне море і брали міста- фортеці Козлов, Синоп, Царгород. Козаки, горді, відважні лицарі, сміливо дивилися у вічі смерті, завжди були готові стати на двобій з нею. Їхній хрест — шабля, Бог козаків — перемога, а пісня була молитвою. Думи цього періоду — це оспівування звитяги героїв, їхнього братерства, любові до батьківщини.
Думи — перлини народної поетичної творчості. Вони ніколи не втратять свого значення, адже в них відбите історичне минуле народу, його світогляд і почуття.
Объяснение:
Тарас Шевченко не випадково з усієї усної творчості вирізняє думу, адже саме в думах збереглася неписана історія нашого народу, її трагічні й героїчні сторінки.
Українські думи — це не безпристрасна оповідь про давно минулі часи, а сувора, мужня поезія про реальні події чи героїв, які давали, нападникам рішучу відсіч.
У думах немає дат, але події точно вгадуються і є емоційна оцінка невідомого автора, розкривається значення подій і образів героїв. Думи не відірвані від дійсності, вони відповідають прагненням та інтересам народу, мобілізовуючи його на боротьбу з ворогами. У кровопролитних війнах народ не змілів душею, не розтратив своєї духовної сили. У безперервній боротьбі гартувалося прагнення до волі, незалежності, а думи виховували національну гордість, духовність народу.
Як жанр народної поезії думи виникли в XV—XVI століттях. Виконували їх народні співці під акомпанемент бандури або кобзи. Саме за назвою музичного інструмента цих співців стали називати кобзарями. Часто кобзарі були сліпими. Існує думка про те, що в минулому співці були козаками, які потрапили в полон. Турки чи татари осліплювали старих полонених і відпускали на Україну. Сліпі козаки брали в руки кобзу і, йдучи від села до села, співали пісні і думи, в яких оповідали все, що пережили самі чи чули від своїх товаришів.
Головна тема дум — це оспівування ратних подвигів українського народу, розповіді про численні набіги на наші землі турецько-татарських людоловів, про козацькі походи, про боротьбу українського народу з польсько-шляхетськими панами.
Одним із найкращих зразків української думи є «Дума про Марусю Богуславку». Цей твір сповнений високого емоційного напруження. У ньому і гаряче благання, і стогін, і прокляття землі та віри бусурманської, що на все життя перетворювала тисячі українок, які потрапили в полон, на бранок.
Справжній розквіт народних дум пов'язаний із піднесенням козацького руху. Із кінця XVI століття козаки організовували великі походи на Крим та Туреччину, не раз на невеликих човнах-«чайках» перепливали Чорне море і брали міста- фортеці Козлов, Синоп, Царгород. Козаки, горді, відважні лицарі, сміливо дивилися у вічі смерті, завжди були готові стати на двобій з нею. Їхній хрест — шабля, Бог козаків — перемога, а пісня була молитвою. Думи цього періоду — це оспівування звитяги героїв, їхнього братерства, любові до батьківщини.
Думи — перлини народної поетичної творчості. Вони ніколи не втратять свого значення, адже в них відбите історичне минуле народу, його світогляд і почуття.
Подробнее - на -
ответ:паспорт
Объяснение:
Тема: зображення життєрадісного настрою, ніжного ліризму та оптимізму ліричної героїні
Головна думка: заклик бути життєлюбом та оптимістом («Пролітаю між людьми похмурими»)
Провідний мотив: радіти кожній миті та дивитися на труднощі оптимістично, щоб життя не було похмурим (прагнення переповнити кожну мить життя)
Рід літератури: лірика
Вид лірики: громадянська (патріотична)
Збірка: «О краю мій» (1999)
Жанр: вірш
Художні засоби
Епітети: безжурний вітрогон, людьми похмурими
Персоніфікація: «радість тулиться»
Метафора: «поле перед нами стелеться», «пролітаю між людьми», «козачка вдаряю»
Порівняння: «радість..., як безжурний вітрогон-хлопчина», «рветься, як метелиця, ніби поле перед нами стелиться, ніби зникли авта й мотоцикли»
Повтори (анафора, єдинопочаток): «Ніби поле перед нами стелиться, Ніби зникли авта й мотоцикли».
Риторичний оклик: «І сама я на ногах не встою … Бо хлопчина не дає спокою!»
Кількість строф: три
Вид строфи: катрен (чотиривірш)
Віршований розмір: тристопний анапест (трискладова стопа з наголосом на третьому складі UU_)
І |са |ма | я | на |но |гах |не |всто|ю,
Про|лі |та |ю |між|лю|дьми |по |хму|ри|ми,
Ко |за |чка|вда|ря |ю |по |під | му |ра |ми
Бо |хло|пчи|на |не | да|є |спо |ко |ю!
Схема ненаголошених (U) й наголошених (__) складів, стоп (/).
UU_/ UU_/ UU_/U
UU_/ UU_/ UU_/UU
UU_/ UU_/ UU_/UU
UU_/ UU_/ UU_/U
Римування: кільцеве (АББА)
Рими: причина – хлопчина, вулицю – тулиться, звикли – мотоцикли, метелиця – стелиться, встою – спокою, похмурими – мурами
Композиційна будова вірша
1 До мене радість тулиться (життєрадісність знаходити в житті)
2 Ніби поле перед нами стелиться (оптимізм потребує широкого поля для діяльності та допомагає долати труднощі)
3 Пролітаю між людьми похмурими (всеперемагаюча життєва радість і оптимізм проти сірості)