Поема «Євшан-зілля» є для мене дуже повчальною. Вона заставляє мене запитати : «Чи є я справжнім патріотом землі?» Якщо б зі мною сталось таке, як із сином хана, то чи пожертвувала б я кращим життям заради Батьківщини. Чи досить мені було б почути рідну пісню, щоб згадати дитинство, рідні поля, озера й ріки. Поема закінчується риторичним запитанням: «Де ж того Євшану взяти, того зілля-привороту, що на певний шлях направить, шлях у край свій повороту?!» На мою думку, ця поема є актуальною й зараз, оскільки сьогодні ддуже багато патріотів є лише на словах, а справжніх, які показують свій патріотизм ділами – одиниці. Можливо, прочитавши цю поему дехто б змінив свою матеріальну мрію на духовну. Адже це крок до кращого життя і часткове здійснення матеріальної мрії.
Коли лісні мешканці дізналися про обман лиса, вони майже розірвали його, але знову ж, завдяки його хитрості, йому вдалося втікти. Довго він відтоді блукав лісом, шукаючі собі місце для життя, але "лісове радіо" вже давно повідомило всіх мешканців про цього брехуна. Куди б він не прийшов, відусюди був гнаний. Багато днів не їв, не спав, а просто біг. Дні минали, і одного разу ліс скінчився, а за лісом виднілося місто. Лис Микита зрозумів, що там він зможе знайти хоч якоїсь їжі і трохи перепочити. Він виходив з лісу повільно, з опаскою. Люди, які побачили його, були спочатку нажахані, не зрозуміли, що то за звір. Але потім їм стало шкода Микиту, вони нагодували його, залікували йому рани, помили і відпустили. Це до лису повернутися до рідного лісу, він вибачився перед усіма. Довго його не пробачали, але він довів всім, що вартий другого шансу. Згодом, він знайшов собі лисицю і в них народилося багато лисенят. І жили вони довго і щасливо...
