"Усім вона каторжна, усім на світі. Усі її ненавидять! А як вона його любила! Боже, як любила!.. І він зрадив. І він такий, як усі. О, прокляті!"
"Голубчику ти мій, манесенький! Поцілуй мене, — ніхто ще мене не цілував, як мама вмерли..."
Докія з твору "Земля":
"Її висока стать держалася вправді завсіди прямо, мов сосна, по її певній ході й по поставі, трохи штивній, можна її було вмить між іншими відрізнити, однак її гарне колись обличчя постарілося передчасно. Між гостро зарисованими, високо піднятими чорними бровами зарились хмарні зморшки, що не вигладжувалися ніколи, її очі дивилися майже все понурим, зажуреним поглядом, а коло уст зарисувалася глибока лінія болю."
"На неї можна було й дванадцять міхів усадити - се їй зовсім не вадило кидати очима блискавки, гордо заломлювати шию і летіти чи вгору, чи вділ шаленим трапом." "...вона все-таки вміла своєю працьовитістю, своїм розумом і витривалістю, своїм невтомним трудом усе лихо направити і ґаздівство так вести, що дома панував добробут і довгів не було в них майже ніяких."
Гарна, вродлива
«Чорнобрива дівчина»
«Карі оченята. Біле личко»
Повністю віддається почуттям
«Полюбила чорнобрива козака дівчина»
«Якби знала, що покине було б не любила»
«Чуло серце недоленьку, сказати не вміло»
Щира в почуттях
«Обоє раденькі... »
«Легше, мамо, в труні лежать, ніж його побачить».
Страждає від розлуки
«Не співає — сиротою білим світом нудить»,
«Без милого сонце світить — як ворог сміється»
«Дивилася чорнобрива, сохла і мовчала»
Зневірена, засліплена горем
«Сохне вона, як квіточка»
«Тяжко мені, тяжко!»
Не має розуміння зі сторони матері, одинока
«Чи не била мати»
Ніхто не спитає: «Де ти була, що робила?»
«Чого в'янеш, моя доню?» стара не спитала»
«Мене мати хоче дати за старого заміж»
Вірність почуттям
«Не хочу я панувати, не піду я, мамо!»
Привітна, ввічлива
«Бабусенько, голубонько, серце моє, ненько»
Любляча донька
«А хто ж її головоньку буде доглядати?
«Хто догляне, розпитає, на старість
Забобонна, втратила віру, почуття обов’язку, занижена самооцінка
«Пішла вночі до ворожки»
Емоції переважають над осмисленням дійсності
«Без милого скрізь могила...»
«Скажи йому, що загину, коли не прибуде!»
Розгублена, невизначеність поступків
«Вийшла з хати — чи йти, чи ні?..»
Не бачить виходу з ситуації, безпорадна перед незгодами
«Пішла б же я утопилась жаль душу згубити... »
«Ні! Вже не вернуся!»
«Там десь милий чорнобривий співає, гуляє, а я плачу, літа трачу, його виглядаю»
"Усім вона каторжна, усім на світі. Усі її ненавидять! А як вона його любила! Боже, як любила!.. І він зрадив. І він такий, як усі. О, прокляті!"
"Голубчику ти мій, манесенький! Поцілуй мене, — ніхто ще мене не цілував, як мама вмерли..."
Докія з твору "Земля":
"Її висока стать держалася вправді завсіди прямо, мов сосна, по її певній ході й по поставі, трохи штивній, можна її було вмить між іншими відрізнити, однак її гарне колись обличчя постарілося передчасно. Між гостро зарисованими, високо піднятими чорними бровами зарились хмарні зморшки, що не вигладжувалися ніколи, її очі дивилися майже все понурим, зажуреним поглядом, а коло уст зарисувалася глибока лінія болю."
"На неї можна було й дванадцять міхів усадити - се їй зовсім не вадило кидати очима блискавки, гордо заломлювати шию і летіти чи вгору, чи вділ шаленим трапом." "...вона все-таки вміла своєю працьовитістю, своїм розумом і витривалістю, своїм невтомним трудом усе лихо направити і ґаздівство так вести, що дома панував добробут і довгів не було в них майже ніяких."