Повість минулих літ"
1.як називаються найперші рукописні книги?
2.ким і де вони створювалися?
3.як називався перший літопис?
4.хто був автором його?
5. якой мовою написаний твір?
6.літопис розпочинається розповіддю
7.в скільки років нестор став монахом києво-печерського монастиря?
8.основна ідея твору?
9.чому"повість минулих літ" не лише важлива історична пам'ятка нашої давнинм, а й літературна?
10.хто зробив одну з кращих літературних обробок"повість минулих літ"?
ответить на вопросы

Образ лукаша в драмі лесі українки реалістичний. і мова, і поведінка, і зовнішній вигляд — все це типові риси поліського хлопця, все це відповідало поліській дійсності. однак лукаш і не такий, як усі. від природи він наділений поетичною душею, музичним хистом. і це відразу відчула й оцінила лісова царівна мавка. але, на жаль, лукаш не відзначається цільним характером, не зумів надовго зберегти свій поетичний порив. він має співучу душу, але не розуміє, не вміє зберегти скарбів своєї душі. «а що воно таке? » — питає він мавку про ті скарби.драматизм образу лукаша — в його роздвоєності, в його нерозумінні самого себе, в неусвідомлені справжнього щастя, мети життя. під впливом обставин в’яне цвіт його душі, засмоктує буденщина. він сам топче дивоцвіти, які розцвіли весною. роздвоєність натури лукаша відбилася і в його мові. спочатку, коли він був під впливом поетичної душі мавки, своєю красою його мова наближалася до мови мавки. звертаючись до коханої, він говорить: «я вберу тебе, мов королівну, в самоцвіти! » з огрубінням характеру грубішає мова лукаша: «ах, дай спокій! не маю часу… мати все гризуть за » — відповідає він мавці. коли ж вона попросила лукаша заграти на сопілці, він каже: «ет, не пора мені тепер грати». до мавки звертається ще й такими словами: «тепер уже почнеться дорікання». та дівчина не дорікає коханому, ні в чому не звинувачує його, не шкодує, що покохала саме такого, бо «іншого вона б не покохала». мавка тільки сумує, що лукаш «не може своїм життям до себе дорівнятись».за зраду лукаш тяжко карається — лісовик перетворив його на вовкулаку. мавка рятує коханого — і до того приходять прозріння і каяття. але надто пізно. він не може повернути втраченої коханої. від образу лукаша невіддільна постать його долі. це загублена доля, яка колись щастя юнака. наче морок по гаю, блукає загублена доля, шукаючи стежки до минулих днів. але стежки позамітало снігом, залишився тільки гіркий, хвилюючий спомин. образ долі надзвичайно драматичний, він викликає особливий смуток, жаль за втраченим великим щастям, яке ніколи вже не повернеться.

пісенна творчість андрія малишка.

усього життя а. малишко натхненно працював як пісняр. музику до його поетичних творів писали такі відомі композитори, як п. козицький, м. вериківський, д. майборода, а. штогаренко, с, козак, о. білаш. чимало творів ще за його життя стали народними піснями: "ми підем, де трави похилі", "рідна мати моя", "білі каштани", "стежина", "пісня про рушник" та інші. улюбленою у народі стала пісня "цвітуть осінні, тихі небеса", (музика о. білаша).

пісенність — одна з найголовніших прикмет усієї поезії а. малишка. його поетичне мислення завжди було взаємозв'язане з елементами народно-пісенної поетики. це й забезпечило активну співпрацю композиторів з поетом та широку популярність пісень на тексти а. малишка.

кращим твором пісенної спадщини поета с пісня "ранки солов'їні". ліричний герой пісні згадує ніжне кохання, яке впродовж життя тривожить душу і не забувається. закохані розійшлися в житті, але в серці живе надія на зустріч. надзвичайно мелодійним у пісні є приспів. побудований па паралелізмі, він викликає чимало асоціацій. київ із квітучими каштанами й неспокійною дніпровською хвилею — це сама молодість.

душу і серце ліричного героя пісні "ми підем, де трави похилі" тривожать карі очі коханої, яку він зустрів в "краю придніпровськім". до коханої ліричний герой звертається найніжнішимн словами, порівнює її із "золотою веселкою", яку обов'язково називає "моя".

до кінофільму "літа молодії" була написана "пісня про рушник" (1959), яка давно вже стала народною. у цій пісні материнська любов помножена поетом на всі найніжніші почуття українських матерів, які "ночей не доспали", вчили своїх синів любити отчий край, тому не раз водили їх у "поля край села" (до речі, факт біографічний). випроводжаючи сина "на зорі" у "дорогу далеку", "на щастя, на долю", за традицією, мати дає йому найцінніший подарунок — "рушник вишива-ний". побажання матері синові передано дуже тонко, це побажання добра в невідомім краю:

ліричний образ матері створює поет за епітетів. усмішка у матері — незрадлива, ласкава. її очі — засмучені, хороші, блакитні. любов материнська— вірна.

буквально за 8 днів до смерті а. малишко написав свою лебедину пісню — "чому, сказати, й сам не ", — яка живе в народі під назвою "стежина". музику до неї створив пл. майборода. образ стежини, виведений у вірші а. малишка, наштовхує читача на роздуми про свою власну життєву дорогу. як пройшов її? чи не доводилося ходити манівцями, зійшовши із власної стежини, що починається "біля воріт" рідного дому? людське життя — ланцюг подій, що заставляє рухатися, йти вперед. тому стежині "нема кінця", як "й повороту теж нема".

у пісенній спадщині а. малишка є кілька "колискових", а також поетичні обробки народних пісень. він написав лібрето до опери "молода гвардія". у своїй книзі "думки про поезію" він писав: "для пісні в нас всюди почесне місце, бо вона посестра життя, порадник, і вірний друг, і суворий суддя. людина хоче з нею журитися і радуватися, мислити і працювати".