Прийменик виписати 7 речень із повісті неймовірні пригоди івана сили

Олена Теліга – Безсмертне

Упало світло ліхтарів
На день конаючий і тихий,
Та перед смертю він зустрів
Посмертні свічі — дивним сміхом.

І, мабуть, кожний з нас відчув
Той сміх, як переможну силу,
Як перенесену свічу
За межі схилу.

І це тому я, мов у сні,
Пішла серединою вулиць,
І очі, зустрічні, ясні,
Не глянули, а розчахнулись.

Та я минала всі вогні,
Як світло не своєї брами,
Бо чула: жданий довгі дні —
Вже йде з безсмертними дарами.
***
Олена Теліга – Весняне

Розцвітають кущі жасмину,
Грає сонце в височині!
Чи зустріну, — чи не зустріну?
Чи побачу тебе, чи ні?

І куди б скерувати кроки,
Щоб тебе я могла знайти?
Тільки бачу, іде високий,
Приглядаюсь, чи тож не ти…

І не вітряно і не хмарно,
Все заповнює весняний сміх!
Цілий день я проброжу марно,
Не зустрівши очей твоїх.

Та зате серед ночі, любий,
У весняному моєму сні, —
Поцілуєш мої ти губи
І щось ніжне шепнеш мені.

***
Олена Теліга – Життя

Василеві Куриленкові

Зловіщий брязкіт мрій, розбитих на кавалки,
І жах ночей, що покривають плач,
Ти, зраджений життям, яке любив так палко,
Відчуй найглибше, але все пробач.

Здається, падав сніг? Здається, буде свято?
Заквітли квіти? Зараз чи давно?
О, як байдуже все, коли душа зім’ята,
Сліпа, безкрила, сунеться на дно…

А ти її лови! Тримай! Тягни нагору!
Греби скоріше і пливи, пливи!
Повір: незнане щось у невідому пору
Тебе зустріне радісним: “Живи!”

Тоді заблисне сніг, зашепотіють квіти
І підповзуть, як нитка провідна,
Ти приймеш знов життя і так захочеш жити!
Його пізнавши глибоко, до дна!

***
Олена Теліга – Без назви

          Д.Д.

Не любов, не примха й не пригода, —
Ще не всьому зватися дано!
Ще не завжди ж у глибоких водах
Відшукаєш непорушне дно.

І коли Твоя душа воскресла
Знову мчиться у осяйну путь,
Не питай чиї натхненні весла
Темний беріг вміли відштовхнуть.

Не любов, не ніжність і не пристрасть,
Тільки серце — збуджений орел!
Пий же бризки, свіжі та іскристі,
Безіменних, радісних джерел!

***
Олена Теліга – Я руцi, що била, — не пробачу…

* * *

Я руцi, що била, — не пробачу —
Не для мене переможний бич !
Знай одно: не каюсь я, не плачу,
Нi зiтхань не маю, нi злоби.

Тiльки все у гордiсть замiнила,
Що тобою дихало й цвiло,
А її тверда й холодна сила
Придушила тепле джерело.

Але нaвiть за твою шпiцруту
Стрiл затрутих я тобi не шлю,
Бо не вмiю замiнять в отруту
Вiдгорiле соняшне — “люблю”.

Були часи, коли держава власна, могутня і сильна залишалася тільки в мріях, бо ім’я українця залишалося синонімом раба, душа і серце якого не знали неба, а земля українська ставала оселею скорботи і горя. У жертву було принесено життя мільйонів мучеників – синів і дочок України. Це завдяки їм не згасла віра у праведну путь, не вмерла надія у світле майбутнє, не зміліла любов до України. Українська душа огненно заговорила устами Тараса Шевченка, висповідалась і утвердилася в надії, що прилине правда і настане день, коли «врага не буде супостатата, а буде син і буде мати, і будуть люде на землі».Дивною квіткою-ломикаменем, чарівною мавкою волинських лісів, мужнім голосом цілого народу прибула до духовної Вітчизни українців безсмертна Леся Українка. ЇЇ поезія стала і хлібом насущним, і високим небом. Вона не дала українському народові втратити віру на осягнення вершини у сонячній кроні неба України. Іван Франко вклав в уста свого Мойсея пророчі слова про Месію, Мету, Дух. Поет став провідником нації, а слово його творів «вічним революціонером», духом неспокою у сходженні на вершину. Так не вмерла українська душа, не загинуло слово, вистояв народ, щоб знову опинитися на роздоріжжі і обрати свою майбутню долю.І от ми стали на порозі Європи. Майбутнє нашої держави залежить від нас, молодих, тих, хто сьогодні ще за шкільною партою, а завтра будуватиме нову Україну, високоцивілізовану, демократичну, де пануватиме достаток для більшості людей, які цінуватимуть конституційні свободи, де сяятимуть вогнями чисті міста, а у селах щасливо працюватимуть на своїй землі люди.Чого нам не вистачає тепер? Напевно, любові для значної частини громадян до України.Що до Україні? Відповідь одна: патріотизм. Саме любов до рідного краю і свого народу можуть до нам подолати усі негаразди і, головне, навчитись відрізняти свободу від рабства, труднощі, породжені становленням молодої держави,від труднощів, породжених ворогами нашої свободи. Саме патріотизм зможе забезпечити зміцнення нашої державності.Тож хай не зміліє духовна криниця наших молодих сердець, а віра, надія і любов до збудувати нову Україну.