Прочитайте слова діда платона: "душа,хлопче,вона буває всяка.одна глибока й бистра-як дніпро,друга -як десна ось,третя-як калюжка,по кісточки,а часом буває,що й калюжки нема,а так щось мокреньке ,неначе,звиняйте,віл покропив". прокоментуйте викорестані персонажем порівняння(дніпро-десна-калюжка-мокреньке)
— Ну, сідайте, повезем. Чого стали? — сказав дід Платон, Він стояв уже біля
човна з веслом. — Повезем уже, а там, що бог дасть. Не вміли шануватися, так уж
повезем, тікайте, чорт вашу душу бери... Куди ти хитаєш? Човна не бачив, воїн! —
загримав дід на когось із нас.
Ми розсілися у човні мовчки, і кожний думав свою невеселу думку.
— У тебе готово, Савко?
— Можна.
— А хмар наперло... Ач, що робиться! Страшний суд, чи що, починається? — Дід
Платон подивився на небо і плюнув у долоню. Потім він узяв весло і сильним рухом
одштовхнувся од берега.
Савка з онуком гребонули опачинами.
Човен був великий і старий-престарий. Він увесь був просмолений смолою і
покарбований часом.
Я сидів у човні близько коло діда Платона. Я дивився на тиху чарівну річку, і на
берег, і на суворого кормчого діда, що піднімався наді мною на фоні урочистого
неба. Мені здалося, що мене перевозять на той світ. Сором, і розпач, і
невимовний жаль, і безліч інших гострих почувань охопили мою душу, і скрутили
її, і пригнули. Прощай, моя рідна, дорога Десно.
Мене вивів із думи голос Платона. Він продовжував з Савкою свою розмову,
образливу і гірку для нас. Видно, щось сильно його мучило, щось хотілось йому
додумати до кінця. Він ніби думав уголос: