Іван Сила – реальна постать, український боксер, важкоатлет, що був визнаний найсильнішою людиною на Землі у минулому столітті. Про цю людино було знято фільм та написано О. Гаврошем твір, що має назву «Неймовірні пригоди Івана Сили». У цій казці розповідається про різні реальні та вигадані уявою автора події, що стались у житті Івана. Іван був народжений у багатодітній родині, у досить ранньому віці змушений був покинути батьків та податися на заробітки до міста. Саме у місті почалися його справжні пригоди. Тут він влаштувався працювати вантажником, де, завдяки своїй силі, порався за половину робочого дня. На вокзалі важкоатлет познайомився зі своїм другом Микулцею, якого благородно врятував від побиття. Іван хоч і мав шалену силу, проте ніколи не застосовував її проти слабих та хворих. Визначною подією у житті Сили стає знайомство з Доктором Брякусом. Саме цей чоловік розповів йому, що треба багато тренуватись, правильно харчуватись та всіляко розвивати себе. Завдяки цьому знайомству Іван і став спортсменом. Проте не полишав цей чоловік і важкої праці на вокзалі: «...він не полишав праці вантажника — за старою селянською звичкою, яка завжди тримає у скрині окраєць черствого хліба на чорний день. До обіду Іван займався вправами, потім обідав із тренером і рушав на вокзал». Це дає нам усвідомити, що Іван – не лише талановита, а й працьовита та сильна духом людина. Чимало хорошого або ж поганого траплялось у житті цього чоловіка: смерть тренера, звинувачення у його вбивстві, тюрма, цирк, захист тварин, операція з заміни кістки на металеву пластину. Але у кожній ситуації важкоатлет вмів найголовніше – залишатися людяним та добрим, захищати тих, хто в цьому має потребу, вперто йти до своєї мети та постійно розвиватися. Іван наділений багатьма привабливими рисами, які б мав виховувати у собі кожний.
• «...кидалися одна до одної в обійми, цілувалися й плакали від зворушення, заливаючи міські вулиці потоками сліз, аж бідолашним городянам доводилось кілька днів по тому плавати у човнах та ночвах...»;• «...на вербі ростуть груші...»;• «...груша затріпотіла крильми, кукурікнула сиплим голосом молоденького півня та, залишивши в дядьковій долоні хвоста, пурхнула на вербу...»;• «...я прищикнув йому (дядькові) мову дверми, і вона жалібно заскавучала, наче цуценятко...»;• «...карасі надвечір вичалапують на піщаний берег і лагідно бесідують зі щуками...»;• «...вовчиці наглядають за курчатами, аби ті не заблукали в лісових нетрях...»;Національна драма. З української прози517• «...осідавши швабри, довгим лунким коридором проскакали прибиральниці з відрами...»;• «Я взявся обіруч за край неба і прихилив небо до її ніг, взятих у чорні лаковані туфельки. Я відгорнув глевке передосіннє хмаровиння, і сонце зиркнуло їй у вічі...»;• «...корова Манька взлетіла за до намальованих крил...»;• «...дядько Денис узяв корову правицею попід черево і поклав до кишені свого ширококрилого галіфе...»;• «Дядько вхопив з мисника ополоник, чигикнув ним по дну відра і впіймав тітку, наче рибу в підсаку...»;• «Дядько власноруч лупив нутрій і. облуплених відпускав у басейн, аби вони знову обростали шкурою та хутром...»;• «...його (діда Єврася) стала доймати спрага, він перехилив у себе бочку з дощовою водою...»;• «Курку... розрізали навпіл: одна половина пострибала по бабоді- дових грядках, адруга — по тіткодядьковій полуниці...»;• «Люстра ж, проломивши муровану стіну, з пронизливим виттям пронеслася над передмістям і зникла в безвісті...»;• «Якось у черзі бабу Одарку штовхнули і вона розсипалася; зібравши у вузлик свої кісточки, баба Одарка почалапала до лікарні, де її заново і склали...»;• «...курка сіяла по городу яйця...»;• «Я підбігав до купи брухту і штурляв кабанові все, що потрапляло під руку: підшивки старих газет та журналів, іржаві колеса тачок, потріскані, нашпиговані гвіздками гумові покришки, уламки дощок, лискучі дизельні циліндри, березові й дубові оцупалки, колінчасті вали; усе те з пекельним скреготом перемелювалося між жорно подібних зубів кабана і безслідно зникало у його невидимому череві, буцім провалювалося під землю...»;• «Півень... не кукурікав, а вив по-лисячи, тонко й жалібно... нестися кури перестали і цілісінькі дні греблися під горою, лаштуючи нори...»;• «Пес, з’ївши, і собі сказився, вислизнув з ошийника та стрибнув прямісінько в пащеку кабанові, якого саме годувала тітка...»;• «Кабан проковтнув Нерона-Балалайку, буцім муху, і. в сказі вирвав із землі гараж та й посунув уперед, трощачи усе на своїм шляху..»• «Я вхопив себе за вуха, підняв у небо і смикнув завісу, яка відділяла десь від ночі. Тої ж миті завіса впала і густа та в’язка, мов пакульська грязюка, темінь хлюпнула на землю...»;• «Жукове обличчя несподівано рипнуло і розсіялося, наче перестиглий гриб-димовик, коли на нього наступити, хмара смердючого іржавого диму...»;518Усі уроки української літератури у 8 класі• «Славко Пасічник зявився у школі аж наступного тижня, оббігши з великого переляку земну кулю по 51-й паралелі тисяча сто двадцять девять разів...»;• «Я... перевтілився на горобця й випурхнув через вікно на вулицю...»;• «...арифмометр, поблискуючи алюмінійонікелевими боками, гордо посунув крізь натовп та зник...»;• «Гасовщик виносив цистерни перед очі натовпу і викручував їх, наче мокру білизну!»;• «...жінка, що рятуючись від його {Капоти) п’яних кулаків, перекинулася сорокою і невгамовно скрекотала...»;• «Серце мені билося так гучно, що міліціонери на перехрестях тривожно озиралися, в довколишніх будинках подзенькували шибки...»;• «Телефоністи, що лагодили обірвану лінію, прийняли дядька Дениса за стовпа і обвішали дротами...»;• «Електромонтери примостили на дядьковому носі вуличний ліхтар, і ми довго економили на світлі...»;• «...дядько Денис поволі випростався, піднімаючи на плечі Соба- кареву гору і шпурнув її в річку»;• «Пиріжки в долоні стрепенулися, затріпотіли крильми і пурхнули у прочинену кватирку коридорного вікна. Краєм ока я бачив, як вони всілися на осокорі та загойдалися. Струшуючи з гілля сизу паморозь...»;• «Наступної миті гуца пошпурнуло в небо, неначе камінь кинутий з пращі. Він злетів усе вище та вище, аж поки не втрапив на оболонко машинного диму та пари і всівся там, звісивши ноги у лискучих юхтових чоботях...»
Іван Сила – реальна постать, український боксер, важкоатлет, що був визнаний найсильнішою людиною на Землі у минулому столітті. Про цю людино було знято фільм та написано О. Гаврошем твір, що має назву «Неймовірні пригоди Івана Сили». У цій казці розповідається про різні реальні та вигадані уявою автора події, що стались у житті Івана.
Іван був народжений у багатодітній родині, у досить ранньому віці змушений був покинути батьків та податися на заробітки до міста. Саме у місті почалися його справжні пригоди. Тут він влаштувався працювати вантажником, де, завдяки своїй силі, порався за половину робочого дня. На вокзалі важкоатлет познайомився зі своїм другом Микулцею, якого благородно врятував від побиття. Іван хоч і мав шалену силу, проте ніколи не застосовував її проти слабих та хворих.
Визначною подією у житті Сили стає знайомство з Доктором Брякусом. Саме цей чоловік розповів йому, що треба багато тренуватись, правильно харчуватись та всіляко розвивати себе. Завдяки цьому знайомству Іван і став спортсменом. Проте не полишав цей чоловік і важкої праці на вокзалі: «...він не полишав праці вантажника — за старою селянською звичкою, яка завжди тримає у скрині окраєць черствого хліба на чорний день. До обіду Іван займався вправами, потім обідав із тренером і рушав на вокзал». Це дає нам усвідомити, що Іван – не лише талановита, а й працьовита та сильна духом людина.
Чимало хорошого або ж поганого траплялось у житті цього чоловіка: смерть тренера, звинувачення у його вбивстві, тюрма, цирк, захист тварин, операція з заміни кістки на металеву пластину. Але у кожній ситуації важкоатлет вмів найголовніше – залишатися людяним та добрим, захищати тих, хто в цьому має потребу, вперто йти до своєї мети та постійно розвиватися. Іван наділений багатьма привабливими рисами, які б мав виховувати у собі кожний.