Родился в семье зажиточного крестьянина-кузнеца; мать, Мария Кульчицкая, происходила из обедневшего русинскогошляхетского рода Кульчицких, гербаСас, была на 33 года моложе мужа. Первые годы детства описал в своих рассказах самыми светлыми красками. В 1865 году умер отец Ивана. Отчим, Гринь Гаврилик, внимательно относился к детям, фактически заменил мальчику отца. Франко поддерживал дружеские отношения с отчимом в течение всей жизни. В 1872 году умерла мать Ивана, воспитанием детей стала заниматься мачеха.
Учился сначала в школе селаЯсеница-Сольная (1862—1864), затем в так называемой нормальной школе при василианском монастыреДрогобыча (1864—1867). Окончив Дрогобычскую гимназию в 1875 году (ныне Дрогобычский педагогический университет), вынужден был зарабатывать на жизнь репетиторством. Из своего заработка выделял деньги на книги для личной библиотеки.
Во многих автобиографических рассказах Франко («Грицева школьная наука», «Карандаш», «Schönschreiben») художественно воссоздана атмосфера тогдашнего школьного образования с егосхоластикой, телесными наказаниями, моральным унижением учеников. По ним видно, насколько трудно было получать образование одарённому крестьянскому парню. Франко жил на квартире у дальней родственницы Кошицкой на окраине Дрогобыча, нередко спал в гробах, которые изготавливались в её столярной мастерской («В столярке»). Уже учась в гимназии, обнаружил феноменальные мог почти дословно повторить товарищам часовую лекцию учителя; знал наизусть всего «Кобзаря»; домашние задания попольскому языку нередко выполнял в поэтической форме; глубоко и на всю жизнь усваивал содержание прочитанных книг. Круг его чтения в это время составляли произведения европейских классиков, культурологические, исторические труды, популярные книги на естественнонаучные темы. В целом личная библиотека Франко-гимназиста состояла из почти 500 книг на различных языках. В это же время Франко начал переводить произведения античных авторов (Софокл, Еврипид); под влиянием творчества Маркиана Шашкевича иТараса Шевченко увлекся богатством и красотой украинского языка, начал собирать и записывать образцы устного народного творчества (песни, легенды и т. п.).
Осенью 1875 года стал студентом философского факультетаЛьвовского университета. Во время обучения материальную Франко оказывал Емельян Партицкий. Входил в русофильскоеобщество, которое в качестве литературного языка пользовалось «язычием». На язычии написаны первые произведения Франко — стихотворение «Народная песня» (1874) и длинный фантастический роман «Петрии и Довбущуки» (1875) в стиле Гофмана, опубликованные в печатном органе студентов-русофилов «Друг». Одним из первых, кто обратил внимание на творчество молодого Франко, был украинский поэт Кесарь Белиловский, который в 1882 году в киевской газете «Труд» опубликовал статью «Несколько слов о переводе гётевского „Фауста“ на украинский язык Иваном Франко»
«Не забувати убогих та якщо можете, по силі нагодуйте їх і подавайте милостині безбатченкам. Та вдову обороніть, не дайте більш дужим згубити людину. Ким би він не був, невинний чи винуватий перед вами, не губіть та не веліть позбуватися його; якщо і провинився хто в смерті, не плюндруйте християнської душі.» — цим він каже,що не важливо від ситуації,роду,положення у суспільстві,потрібно завжди залишатися людиною,допомагати оточуючим! Я впевнена,що у нашому житті все підвладно закону «бумеранга» — щоб ти не зробив,погане,чи хороше,воно до тебе повернеться. Тому з цим повчанням я повністю згодна!«Якщо, все ж таки, вам прийдеться цілувати хрест перед братами рідними або перед будь-ким, то насамперед запитайте власного серця, на чому ви спроможетеся стояти непохитно, і тільки-тільки після цього цілуйте. А давши клятву, не переступайте її, бо ви згубите душу свою.» Думаю це значить,що прийнявши якесь рішення та пообіцявши щось собі чи комусь іншому,потрібно цього дотримуватись і виконувати.«Повік-віків не майте гордощів у серці своєму і у розумі, а проголосіть : сьогодні я живий, а завтра помру; усі ми смертні.» Це висловлювання мені подобається більша за все,через те,що воно втілює мої рідні думки. Завжди дотримувалась правила убивати в собі гордість,особливо по відношенню до близьких та рідних , вона ні до чого тобі буде,коли ти залишишся самотнім!«Старих поважайте, неначе батька, а молодих, як братів своїх рідних.» Як би у наш час усі люди дотримувались цього правила,то були найщасливішими. Бо зараз,людей похилого віку,які декілька літ тому назад творили наше майбутнє,намагаючись зробити все,щоб нам жилось добре,багато з молоді не поважають і відносяться байдуже! Це дуже мене засмучує.«Пам’ятайте, як повчав мудрий Василь,підтягнувши коло себе юнаків: при старших варто премудрих уважно слухати, старшим підкорятися, із однаковими і юними мати одностайність і розмови вести без лицемірства, та якнайбільше розумом вбирати буцімто губка. Не лютувати словом, не паплюжити нікого в розмові, не сміятися забагато. Очі держати додолу, а душу ввись.» Вважаю, що це означає поважати старших, прислухатися до їх порад,з однолітками бути чесним і ставитися,як до себе! Тоді тебе будуть поважати і ти досягнеш успіху у житті!«В домі своєму не лінитесь, та за всім пильнуйте самі, не покладайтесь на Бога чи на отрока, аби не насміялися люди ні над оселею вашою, ні над вашим обідом.» Кажучи іншими словами,місце,де ти живеш-твій показник тебе для оточуючих. Не потрібно на когось сподіватись,чогось чекати,а робити все самому. Ненавиджу безлад,він не дає змоги вільно пересуватися,відчувати себе у затишку. Тому підтримує це повчання та дотримуюсь його,чого раджу кожному. Кожна річ повинна мати своє місце!«Обману остерігайтесь,та пияцтва, та облуди, від того душа ваша гине і тіло.» Ще ніколи,за всю історію людства, брехня,пияцтво,блуд не приносили нічого гарного. У брехні ти путаєшся та з часом забуваєш,що є справжнім,а що ні. Пияцтво та блуд знищують твоє здоров’я, що не робить тебе щасливішим.«Куди б ви не вертали стежину рідною землею, не давайте творити зло та шкоду отрокам своїм ні у селах, ні у посівах, щоб люди не проклинали вас. А куди б не прийшли та де б не затрималися, наситьте та напийте нужденного.» Де не був би ти,не має значення, чи твоє це рідне село,чи чуже,допомагай людям і вони до тобі. Тоді у будь-якому місці будеш почувати себе в затишку та теплі))«Хвору людину провідайте. Небіжчика проведіть в послідню дорогу, адже усі ми смертні.» Це повчання про те,що не потрібно залишатися байдужим до людей з проблемами,бо ви теж можете опинитися у такій ситуації і залишитись самотнім у ній!«Щонайбільше поважайте гостя, звідкіля б він до вас не прийшов: простий або вельможний, або посол; якщо не маєте змоги по шанувати його подарунком, то хоча б пригостіть його їжею та питтям, адже він, пересуваючись далі, возвеличить вас у всіх землях доброю або злою людиною.» Думаю,що це значить,що потрібно з повагою та обережність ставитися до незнайомих людей. Адже відомо,що слава завжди йде попереду людини.
Учился сначала в школе селаЯсеница-Сольная (1862—1864), затем в так называемой нормальной школе при василианском монастыреДрогобыча (1864—1867). Окончив Дрогобычскую гимназию в 1875 году (ныне Дрогобычский педагогический университет), вынужден был зарабатывать на жизнь репетиторством. Из своего заработка выделял деньги на книги для личной библиотеки.
Во многих автобиографических рассказах Франко («Грицева школьная наука», «Карандаш», «Schönschreiben») художественно воссоздана атмосфера тогдашнего школьного образования с егосхоластикой, телесными наказаниями, моральным унижением учеников. По ним видно, насколько трудно было получать образование одарённому крестьянскому парню. Франко жил на квартире у дальней родственницы Кошицкой на окраине Дрогобыча, нередко спал в гробах, которые изготавливались в её столярной мастерской («В столярке»). Уже учась в гимназии, обнаружил феноменальные мог почти дословно повторить товарищам часовую лекцию учителя; знал наизусть всего «Кобзаря»; домашние задания попольскому языку нередко выполнял в поэтической форме; глубоко и на всю жизнь усваивал содержание прочитанных книг. Круг его чтения в это время составляли произведения европейских классиков, культурологические, исторические труды, популярные книги на естественнонаучные темы. В целом личная библиотека Франко-гимназиста состояла из почти 500 книг на различных языках. В это же время Франко начал переводить произведения античных авторов (Софокл, Еврипид); под влиянием творчества Маркиана Шашкевича иТараса Шевченко увлекся богатством и красотой украинского языка, начал собирать и записывать образцы устного народного творчества (песни, легенды и т. п.).
Осенью 1875 года стал студентом философского факультетаЛьвовского университета. Во время обучения материальную Франко оказывал Емельян Партицкий. Входил в русофильскоеобщество, которое в качестве литературного языка пользовалось «язычием». На язычии написаны первые произведения Франко — стихотворение «Народная песня» (1874) и длинный фантастический роман «Петрии и Довбущуки» (1875) в стиле Гофмана, опубликованные в печатном органе студентов-русофилов «Друг». Одним из первых, кто обратил внимание на творчество молодого Франко, был украинский поэт Кесарь Белиловский, который в 1882 году в киевской газете «Труд» опубликовал статью «Несколько слов о переводе гётевского „Фауста“ на украинский язык Иваном Франко»