Максим- син Захара Беркута, любить Мирославу, добрий, служив інтересами народу, допомагав батькові, мудрий, герой. Чи то між своїми товаришами тухольцями, чи між боярами, чи між слугами Максим Беркут усюди був однаковий, спокійний, свобідний, в руках і словах, мов рівний серед рівних. Товариші поводились з ним так само, як він з ними, свобідно, несилувано, сміялися і жартували з ним, а проте виповнювали його розкази точно, швидко і так весело та радо, немов і самі без розказу були би в тій хвилі зробили те саме. Боярська служба, хоч не такої рівної вдачі, далеко не так свобідна в поводженню, далеко похпніша з одних гордо висміюватися, перед другим низенько хилитися, все ж таки поважали Максима Беркута за його звичайність і розсудливість і хоч не без дотинків та жартів, таки робили те, що він казав. Він виявивив себе як бестрашнийлицар і вольовий начальник. Для нього рідний край, народ дорожчі від особистого життя.
Мирослава - дівчина-русинка, дочка боярина Тугара Вовка, її матір померла, тому Мирославу виховувала нянька (або проста селянка). Мирослава нічого не підозрювала про темні справи свого батька, бо звикла поважати, любити людей, відноситись до них з повагою та довіряти їм. Дізнавшись що батько її зрадник, героїня відмовилася від нього. Вона дуже хвилюється коли Захар Беркут хотів розбити ворогів повністю, вбивши при цьому і свого сина, якого Мирослава щиро покохала. Вона добра і хоробра, відважна пішла ловити навіть дикого звіра.
Мирослава - дівчина-русинка, дочка боярина Тугара Вовка, її матір померла, тому Мирославу виховувала нянька (або проста селянка). Мирослава нічого не підозрювала про темні справи свого батька, бо звикла поважати, любити людей, відноситись до них з повагою та довіряти їм. Дізнавшись що батько її зрадник, героїня відмовилася від нього. Вона дуже хвилюється коли Захар Беркут хотів розбити ворогів повністю, вбивши при цьому і свого сина, якого Мирослава щиро покохала. Вона добра і хоробра, відважна пішла ловити навіть дикого звіра.