Що таке дружба???Одного разу замислилася я над поняттям "дружба" і зрозуміла, що точного визначення дати йому не можна. Зрозуміло, що це "особливий тип моральних стосунків між людьми". Але в чому ж його особливість? На мою думку, у дружбі найголовніше - вірність та довіра. Ці поняття мають певний взаємозв"язок. Справжній друг - це та людина, якій можна довірити будь-яку таємницю і бути при цьому повністю впевненим та спокійним у тому, що вона не буде розголошена. Друг - це людина, яка буде з Вами й у хвилини радості, і смутку. Вона буде справді щиро радіти Вашому успіху та сумувати через Ваші невдачі. Але не слід ідеалізувати друга. Усі ми люди, у нас різні характери та звички. Не можна сваритися з людиною лише через те, що у Вас різні смаки. Існує вислів: "Дружба - це дорогоцінний камінь, який важко знайти, але надто просто втратити." Це й справді так. Для того, щоб знайти справжнього друга, не достатньо одного дня. Інколи на це потрібні роки. Для дружби важлива взаємна симпатія, спільність інтересів. Це лише у фізиці протилежності притягуються. У житті все інакше. Якщо, наприклад, Вам подобаються запальні вечірки, а Вашому другу - спокійні вечори перед телевізором, то навряд чи Вам буде весело та цікаво разом. Для того, щоб дружба тривала досить довго, слід робити певний внесок до стосунків. Не можна лише вимагати цього від інших. Щоб покращити свої стосунки з людьми, слід уміти вислуховувати, давати поради тому, хто цього потребує, співчувати, а також цікаво розповідати, піднімити настрій іншим. Дружба - поняття для кожної людини своє. І кожен чекає від свого друга різного. Але одне слід пам"ятати: друг також чогось від Вас чекає. Велика мурість криється в словах: "Незначні люб"язності зміцнюють дружбу". Будь-яка людина важко переносить самотність, тому слід прикладати певні зусилля та постійно працювати над собою. Для того, щоб мати друзів, треба самому вміти бути другом. Отже, усі ми різні. Маємо різну зовнішність, характер, здійснюємо різні вчинки. Але слід пам"ятати, що будь-кому приємно, коли ним цікавляться, вислуховують, намагаються до роблять це безкорисно. "Ніколи ще щастя не ставило людину на таку висоту, щоб вона не потребувала друга."...
У 1887 р. І. Франко видав збірку «З вершин і низин». Збірка містить 7 розділів, замість прологу її відкриває програмний вірш «Гімн». Автор створив високохудожній образ «вічного революціонера», що символізує вічний дух неспокою та прагнення свободи, рух уперед, до нового щасливого життя.
Дух, що тіло рве до бою,
Рве за поступ, щастя й волю…
Ідея незламності бажання й пошуків волі і правди, невпинного зростання визвольного руху в рядках вірша підсилена анафорою «ні». Франко глибоко був переконаний, що реакційні сили неспроможні спинити революційного народу, який прагне знищити будь-яку експлуатацію і перебудувати світ на основі соціальної справедливості:
Ні попівські тортури,
Ні тюремні царські мури,
Ані війська муштровані,
Ні гармати лаштовані,
Ні шпіонське ремесло
В гріб його ще не звело.
Тематичною новизною твору стає психологічний та патріотичний драматизм, пафосна напруженість, які вдало поєднуються з логікою, строгістю думок. Саме таке поєднання здається найбільш вдалим для проголошення нових задач, нових демократичних ідей.
Велику роль надавав поет агітаторському слову — рушійній силі в зростанні самоусвідомлення українців як нації. І цей дужий рух передається у вірші низкою дієслів руху — рве, розповився, простується, спішить.
Завершується твір пафосним розгорнутим риторичним запитанням, яке й містить відповідь, сповнену віри й оптимізму. Світлі часи, день свободи неодмінно прийде на Україну.
І де в світі тая сила,
Щоб в бігу її спинила,
Щоб згасила, мов огень,
Розвидняющийся день?
«Гімн» є кращим зразком політичної лірики, пройнятою мотивами мужності й визвольної боротьби.
Головний герой лірики І. Франка — незламний борець – вічний революціонер. Слово революціонер у цьому вірші вжите автором вперше в українській літературі.
У 1887 р. І. Франко видав збірку «З вершин і низин». Збірка містить 7 розділів, замість прологу її відкриває програмний вірш «Гімн». Автор створив високохудожній образ «вічного революціонера», що символізує вічний дух неспокою та прагнення свободи, рух уперед, до нового щасливого життя.
Дух, що тіло рве до бою,
Рве за поступ, щастя й волю…
Ідея незламності бажання й пошуків волі і правди, невпинного зростання визвольного руху в рядках вірша підсилена анафорою «ні». Франко глибоко був переконаний, що реакційні сили неспроможні спинити революційного народу, який прагне знищити будь-яку експлуатацію і перебудувати світ на основі соціальної справедливості:
Ні попівські тортури,
Ні тюремні царські мури,
Ані війська муштровані,
Ні гармати лаштовані,
Ні шпіонське ремесло
В гріб його ще не звело.
Тематичною новизною твору стає психологічний та патріотичний драматизм, пафосна напруженість, які вдало поєднуються з логікою, строгістю думок. Саме таке поєднання здається найбільш вдалим для проголошення нових задач, нових демократичних ідей.
Велику роль надавав поет агітаторському слову — рушійній силі в зростанні самоусвідомлення українців як нації. І цей дужий рух передається у вірші низкою дієслів руху — рве, розповився, простується, спішить.
Завершується твір пафосним розгорнутим риторичним запитанням, яке й містить відповідь, сповнену віри й оптимізму. Світлі часи, день свободи неодмінно прийде на Україну.
І де в світі тая сила,
Щоб в бігу її спинила,
Щоб згасила, мов огень,
Розвидняющийся день?
«Гімн» є кращим зразком політичної лірики, пройнятою мотивами мужності й визвольної боротьби.
Головний герой лірики І. Франка — незламний борець – вічний революціонер. Слово революціонер у цьому вірші вжите автором вперше в українській літературі.