Тест "Дім на горі" В. Шевчук ( ) 1) ім'я, яким назвався залицяльник Галини
2) друга назва кожного із 13 оповідань другої частини роману "Дім на горі"
3) він перший, хто познайомився з новим директором школи
4) істота, яка ставала частиною усіх мешканок дому на горі у пору їх найбільшого розквіту
5) та, що безмірно любила, але так і не пізнала щастя материнства
6) директор школи - не танкіст, не артилеріст, а...
7) та, що була повінчана клятвою крові
8) той, хто бачив Сірих птахів, Синю дорогу і крилатого коня
9) назва першого із першої
10) "птах перелітній", "блудний син" у романі "Дім на горі"
11) посада того, хто випив води із рук Галини
12) там працювали Марія Яківна, Олександра Панасівна, Галина Іванівна
13) місце, у яке завжди хочеться повернутися, щоб відчути себе дитиною, поринути в минуле і набратися сил на майбутнє
14) посада того, хто випив води із рук Галини
15) друге слово в назві жанру твору "Дім на горі"
16) дорога, по якій прямували людські душі до вічного свого пристановища у космосі
17) вид прози, до якої критики відносять роман В.Шевчука "Дім на горі"
18) прізвище Миколи
19) та, що все життя вимушена була бути між кимось і кимось
20) друга назва першої частини роману "Дім на горі"
21) справжнє прізвище двоюрідного дідуся Галини
22) птах, якого уявляла Галина, вигадуючи прізвище Хлопцевого батька
23) річка, дивовижні краєвиди якої принаджували і заворожували Сірих птахів;
24) місто, яке поєднало шлюбною каблучкою його і її
25) той, що творив найкращі на світі меблі
26) ті, хто завжди були мешканцями дому на горі
27) той, кому заважав підніматися на гору протез
28) те, що змусило Володимира змінити ногу на протез
29) колишній "офіс" "автора" другої частини роману "Дім на горі"
30) музичний інструмент, що нагадував Олександрі про загиблого чоловіка
31) та, хто була "тією ще штучкою", що довеле до смерті навіть Сірого птаха
32) справжній фах чоловіка Олександри Панасівни
33) єдиний принцим, на думку одного із героїв твору, на якому тримається життя
34) музичний інструмент, що нагадував Олександрі про загиблого чоловіка
Хоч народився, живу і вчуся я в місті, сільська місцевість грає важливу роль у моєму житті. Кожне літо я їздив до дядька в село. Мій дядько мисливець і з раннього дитинства він водив мене на прогулянки лісом. З кожним роком подорожі до лісу були всі цікавіше, адже ми заходили все глибше, а торік я навіть полював з ним. Так що ліс - перше, що асоціюється у мене, коли я чую про літо.
На початку липня я приїжджаю до дядька і відразу, після того, як залишу рюкзак в його будинку, вирушаю в ліс. Аромат дерев і спів птахів - ось як зустрічає мене доброзичливий ліс. Пройшовши трохи по стежці, помічаєш, як повітря стає чистішим і приємнішим. Око радують знайомі силуети старих сосен, дубів і беріз. Прогулянки лісом залишають приємні спогади і заспокоюють душу.
Ліс ніколи не затихає. Кожна прогулянка лісом супроводжується музикою, яку відіграє природа. Скрип і хрускіт старих гілок, шурхіт листя і білок, спів птахів, барабанний дріб дятла, шум води, ледве чутний через велику відстань до річки, створюють чарівну симфонію, до якої хочеться повертатися знову і знову. У лісі по-особливому красиво. Навіть отруйні гриби і небезпечні тварини доповнюють унікальний пейзаж.
Міському жителю складно залишити турботи і справи, тому більше місяця я в лісі жодного разу не затримувався. У перших числах серпня я збираю речі, гостинці і сувеніри, і їду додому. Сумно прощатися з лісом. Але від спогадів завжди стає добре і приємно. Щороку, їдучи в місто, я кажу: "До побачення!", Але не прощаюся з ним. Тому що знаю, що повернуся ще сюди обов'язково.
Прислів’я, загадки і приказки супроводжують нас у побуті з сивої давнини до нинішніх днів і, очевидно, так буде завжди. Адже вони - неоціненні скарби народної творчості. Вони містять усе, що трапляється у житті з кожною людиною: будні і свята, сміх і горе, вірність і зраду, радість і обурення, страх і сміливість, бунтарство і покірність… Вони навчають і виховують, лякають і остерігають. За довгі віки народ вклав у зразки своєї творчості все, що притаманне його існуванню. Приказки, казки, загадки, прислів*я відносяться до «малих» жанрів народної творчості. Але не можна применшувати їх значення у народному побуті, тому що їх вживає кожна людина кожного дня, у відповідь на будь-яку подію власного чи чужого життя: працюючи, відпочиваючи, святкуючи, виховуючи малечу, оцінюючи явища природи. Ці згустки народної мудрості мають досконалу словесну форму, це мініатіюри, де немає жодного зайвого слівця. Але вони мають глибокий зміст, тому й стали з часом неписаним моральним кодексом суспільства.
Не так вже й багато у нашій мові слів, до яких би не існувало прислів*я, приказки або загадки.
Ну от, наприклад, візьміть прості слова із щоденного вжитку: ложка, сіль, капуста, дерево, будинок, годинник, сорочка, спідниця, штани… Впевнений, що до кожного з цих та інших слів не складно підібдрати прислів*я або приказку, або й загадку.
Не вірите?
Сидить баба на грядках вся закутана в хустках. Це про капусту загадка. І це про неї, але вже прислів*я: «Пішов би до сусіда по капусту, та на двір не пустять». Саджаючи капусту, приказують: не родися пуста, родися густа.
А ось про ложку загадка: сама не їм, а всіх годую. А ось про неї прислів*я та приказка: Дали ложку, то дадуть і юшку. Дали ложку, як страви не стало.
І так про все на світі. Моя бабуся полюбляє вставляти у свої розповіді при далеке минуле усілякі прислів*я. З її розмов я для себе зрозумів, що вони виникали в усі періоди життя людей. Так, у війну виникали одні прислів*я, у мирний час інші. Наприклад, під час Великої Вітчизняної війни говорили так:
Затрусився фашист, як осінній лист. Від фашистів звільнилися, як на світ народилися. Айн, цвай, драй, - з нашої землі, фашисте, тікай.
Під час голоду було прислів*я «Навчить біда ворожити, як нема що в рот уложити.
З усього цього можна зробити висновок: прислів*я, приказки та загадки містять у собі всю красу та мудрість народу, який створив усе це мовне багатство.