небо." (Ліна Костенко) Свою історію про "крилатісь" людини Ліна Костенко почала в поезії "Чайка на крижині". Пам*ятаєте ту маленьку чайку, яка так безстрашно сиділа на крижині? Вона не боялася Ні пронизливого вітру, ні шаленого потоку холодної води: "Яж маю крила, Нащо крилатим Грунт під ногами?". Цю ж тему видатна поетеса продовжила у вірші "Крила". Вона говорить, що крилатим грунту не треба... Та хіба людина має крила? Виявляється, що так. Крилами, які тримають людину на землі, є чесність, щирість, вірність у коханні, працьовитість, щедрість, надія, мрі... Грунт потрібен лише нашому фізичному втіленню. Наша душа завжди літає і крила має
Остап і Андрій – сини головного героя повісті М. Гоголя «Тарас Бульба». Вони майже однолітки, молоді, дужі хлопці. Навчалися у Київській академії.
Остап ледь не з дитинства мріяв про Запорізьку Січ, кілька разів кидав навчання, і тільки погроза батька зробити його монахом на двадцять літ примусила його зробитися сумлінним учнем. За вдачею він був суворим, не прощав образ. Батькові на його глузування сказав: «За образу не подивлюся і не зважу ні на кого».
Андрій вчився легко, був мрійником, цінував красу, не був байдужим до жінок. Ніжнішим
Объяснение:
небо." (Ліна Костенко) Свою історію про "крилатісь" людини Ліна Костенко почала в поезії "Чайка на крижині". Пам*ятаєте ту маленьку чайку, яка так безстрашно сиділа на крижині? Вона не боялася Ні пронизливого вітру, ні шаленого потоку холодної води: "Яж маю крила, Нащо крилатим Грунт під ногами?". Цю ж тему видатна поетеса продовжила у вірші "Крила". Вона говорить, що крилатим грунту не треба... Та хіба людина має крила? Виявляється, що так. Крилами, які тримають людину на землі, є чесність, щирість, вірність у коханні, працьовитість, щедрість, надія, мрі... Грунт потрібен лише нашому фізичному втіленню. Наша душа завжди літає і крила має
Остап і Андрій – сини головного героя повісті М. Гоголя «Тарас Бульба». Вони майже однолітки, молоді, дужі хлопці. Навчалися у Київській академії.
Остап ледь не з дитинства мріяв про Запорізьку Січ, кілька разів кидав навчання, і тільки погроза батька зробити його монахом на двадцять літ примусила його зробитися сумлінним учнем. За вдачею він був суворим, не прощав образ. Батькові на його глузування сказав: «За образу не подивлюся і не зважу ні на кого».
Андрій вчився легко, був мрійником, цінував красу, не був байдужим до жінок. Ніжнішим