Ведмідь – не чесний, несправедливий суддя. Вовки – судові чиновники для яких суд – особиста нажива. Вовки уособлюють образ підлабузників. Лисиця – дрібний, прислужливий чиновник. Саме Лисичка подала бумагу на Вола до суду. Лисичка уособлює образ донощика. Віл – простий трудівник, якого несправедливо засуджують. (Вола засудили за те, що він їв сіно, і овес, і сіль). Волові навіть не дали слово для виправдання, тому що воно було неважливим для суду. Головною метою суду було власне збагачення. Волу винесли вирок – четвертувати. Автор у цьому творі критикує тогочасну несправедливу судову систему. У байці «Ведмежий суд» Гребінка змальовує панський суд у царській Росії, його сваволю і знущання з простих людей, показує безправність простої людини перед цим судом. Образною, невимушеною розповіддю письменник створює типову яскраву картину царського суду. Діставши від Лисиці безглузду “бумагу” судді розпочали ще безглуздіший судовий процес: Давай вони його по-своєму судить Трохи не цілі сутки На суді «Ведмідь сердито став ревіть», «Вовки завили», Волові не дали й слова сказати на своє виправдання. Щоб картина тогочасного суду була повнішою і конкретнішою, автор використовує мову тодішніх судових документів: І так опреділили І приказали записать: «Понеже Віл признався попеластий. Що він їв сіно, сіль, овес і всякі сласті, Так за такі гріхи — його четвертувать…» Образи байки дуже прозорі і зрозумілі: Ведмідь і Вовки-хижаки уособлюють всесильних судових чиновників, які використовують суд для особистої наживи; Лисиця — дрібний прислужник царського суду, ябеда і крутій, що живиться крихтами з панського стола; попеластий Віл — це образ трудящої, сумлінної, покірливої людини, несправедливо засудженої тільки тому, що на ній можна було поживитися хижакам.
Творчість відомого українського письменника Б. Харчука вчить кожного з нас виховувати в собі бережливе ставлення до оточуючої природи, до її краси. Його твори здатні з самого дитинства прищепити читачам риси доброти, чуйності і відповідальності за оточуючий нас світ. Частіш усього ми бачимо непорозуміння людей до тих, хто знаходить підтримку і порозуміння саме у природі. На основі прочитаних мною творів я маю змогу зробити висновок, що людина і природа міцно і назавжди взаємопов’язані друг з другом. І тому ми повинні сприймати оточуючу нас природу не тільки очима, а й серцем і душею.
Ми повинні наслідувати справі героя творів Б. Харчука та робити все, що є в наших силах для збереження природи, для її розуміння і для найбільшого з нею зближення. Ніколи не слід знищувати рослинний світ, ніколи не слід ображати тварин, бо все те, що нас оточує у житті – теж живе. Прикладом для нас може служити Планетник – герой однойменного оповідання Б. Харчука, про якого він написав: «Він ніколи не зривав листя, не ламав гілля, старався не толочити постолами трави – усе живе, усе для чогось призначене. Навіщо ж його мучити й нівечити?». Про це ж саме говорить багато повір’їв та народних легенд українського народу, які досить часто зустрічаються у творах письменника.
Для більшості творів Б. Харчука притаманна думка про збереження природи і її краси, і саме цю думку ми ніколи не повинні забувати, зробивши прикладом для себе і своїх вчинків героїв творчості письменника. Для того, щоб стати гідним членом нашого суспільства, «щоб жити і вдосконалюватися — піднятися до краси і сили природи, до волі і єдності».
Всьо что мог
Объяснение:
Ведмідь – не чесний, несправедливий суддя. Вовки – судові чиновники для яких суд – особиста нажива. Вовки уособлюють образ підлабузників. Лисиця – дрібний, прислужливий чиновник. Саме Лисичка подала бумагу на Вола до суду. Лисичка уособлює образ донощика. Віл – простий трудівник, якого несправедливо засуджують. (Вола засудили за те, що він їв сіно, і овес, і сіль). Волові навіть не дали слово для виправдання, тому що воно було неважливим для суду. Головною метою суду було власне збагачення. Волу винесли вирок – четвертувати. Автор у цьому творі критикує тогочасну несправедливу судову систему. У байці «Ведмежий суд» Гребінка змальовує панський суд у царській Росії, його сваволю і знущання з простих людей, показує безправність простої людини перед цим судом. Образною, невимушеною розповіддю письменник створює типову яскраву картину царського суду. Діставши від Лисиці безглузду “бумагу” судді розпочали ще безглуздіший судовий процес: Давай вони його по-своєму судить Трохи не цілі сутки На суді «Ведмідь сердито став ревіть», «Вовки завили», Волові не дали й слова сказати на своє виправдання. Щоб картина тогочасного суду була повнішою і конкретнішою, автор використовує мову тодішніх судових документів: І так опреділили І приказали записать: «Понеже Віл признався попеластий. Що він їв сіно, сіль, овес і всякі сласті, Так за такі гріхи — його четвертувать…» Образи байки дуже прозорі і зрозумілі: Ведмідь і Вовки-хижаки уособлюють всесильних судових чиновників, які використовують суд для особистої наживи; Лисиця — дрібний прислужник царського суду, ябеда і крутій, що живиться крихтами з панського стола; попеластий Віл — це образ трудящої, сумлінної, покірливої людини, несправедливо засудженої тільки тому, що на ній можна було поживитися хижакам.
Творчість відомого українського письменника Б. Харчука вчить кожного з нас виховувати в собі бережливе ставлення до оточуючої природи, до її краси. Його твори здатні з самого дитинства прищепити читачам риси доброти, чуйності і відповідальності за оточуючий нас світ. Частіш усього ми бачимо непорозуміння людей до тих, хто знаходить підтримку і порозуміння саме у природі. На основі прочитаних мною творів я маю змогу зробити висновок, що людина і природа міцно і назавжди взаємопов’язані друг з другом. І тому ми повинні сприймати оточуючу нас природу не тільки очима, а й серцем і душею.
Ми повинні наслідувати справі героя творів Б. Харчука та робити все, що є в наших силах для збереження природи, для її розуміння і для найбільшого з нею зближення. Ніколи не слід знищувати рослинний світ, ніколи не слід ображати тварин, бо все те, що нас оточує у житті – теж живе. Прикладом для нас може служити Планетник – герой однойменного оповідання Б. Харчука, про якого він написав: «Він ніколи не зривав листя, не ламав гілля, старався не толочити постолами трави – усе живе, усе для чогось призначене. Навіщо ж його мучити й нівечити?». Про це ж саме говорить багато повір’їв та народних легенд українського народу, які досить часто зустрічаються у творах письменника.
Для більшості творів Б. Харчука притаманна думка про збереження природи і її краси, і саме цю думку ми ніколи не повинні забувати, зробивши прикладом для себе і своїх вчинків героїв творчості письменника. Для того, щоб стати гідним членом нашого суспільства, «щоб жити і вдосконалюватися — піднятися до краси і сили природи, до волі і єдності».