Хоч би про що писав Микола Вороний, завжди в його творах був присутній образ рідної землі. Для поета не було нічого святішого за страдницьку, підневільну Україну: вона снилася йому вночі, вона надавала снаги жити вдень. Але не міг більше Вороний бачити, як з неї знущаються і як вона сама дає з себе знущатися. І, маючи у серці синівські почуття любові до своєї Батьківщини, пише поему “Євшан-зілля”.
Вороний Не вигадав сюжет цієї поеми. Відомо, що твір побудований на основі літописних джерел. Не одне покоління передавало з рук у руки вічне перо, щоб закарбувати діяння давноминулих днів.
Закарбувати словом у пам’яті тих, що жили, тих, що живуть, і тих, що житимуть. Красива історична легенда дійшла і до Миколи Вороного, який зміг їй подарувати інше життя, інше “обличчя”. У своїй поемі автор звертається до синів українських, хоче, щоб вони не відверталися від своєї неньки України, якій дуже тяжко бути у неволі та ще й бачити таку неповагу до себе.
Сюжет поеми побудований ніби за літописом, проте звернений не до половців, а до нас – українців. Князь Володимир Мономах “під
час походу” взяв у полон з ясирем улюбленого сина половецького хана, оточив “його почотом і розкошами догідно – і жилось тому хлоп’яті і безпечно, і вигідно”. Час робить свою справу, і через якийсь період юнак почав забувати те, що відбувалося на рідній землі, забувати рідних батьків, рідні звичаї – забувати Батьківщину.
Дійшло до того, що “край чужий, чужі звичаї як за рідні уважати” став хлопець.
Мир поэзии Леси Украинки, разнообразно-богатый, ярко индивидуальный, эмоционально возвышенный. Ее талант лирика полнее всего раскрылся в гражданской поэзии. Рассматривая жанры общественно-политической лирики в контексте сознания эпохи, убеждаемся, что образное мышление поэтессы органично связано с реальной жизнью, с важнейшими событиями того времени. Именно поэтому обоюдоострые мечи и зарницы, огнистые песни и звон кандалов, громы весенней бури и борцы-прометеисты появляются в творчестве Леси Украинки как эстетическая необходимость. Тема революционной борьбы, любовь к родному краю, размышления о будущем народа, задачи, и обязанности писателя определили главный пафос творчества писательницы, а вместе с тем и мир художественных образов.
Хоч би про що писав Микола Вороний, завжди в його творах був присутній образ рідної землі. Для поета не було нічого святішого за страдницьку, підневільну Україну: вона снилася йому вночі, вона надавала снаги жити вдень. Але не міг більше Вороний бачити, як з неї знущаються і як вона сама дає з себе знущатися. І, маючи у серці синівські почуття любові до своєї Батьківщини, пише поему “Євшан-зілля”.
Вороний Не вигадав сюжет цієї поеми. Відомо, що твір побудований на основі літописних джерел. Не одне покоління передавало з рук у руки вічне перо, щоб закарбувати діяння давноминулих днів.
Закарбувати словом у пам’яті тих, що жили, тих, що живуть, і тих, що житимуть. Красива історична легенда дійшла і до Миколи Вороного, який зміг їй подарувати інше життя, інше “обличчя”. У своїй поемі автор звертається до синів українських, хоче, щоб вони не відверталися від своєї неньки України, якій дуже тяжко бути у неволі та ще й бачити таку неповагу до себе.
Сюжет поеми побудований ніби за літописом, проте звернений не до половців, а до нас – українців. Князь Володимир Мономах “під
час походу” взяв у полон з ясирем улюбленого сина половецького хана, оточив “його почотом і розкошами догідно – і жилось тому хлоп’яті і безпечно, і вигідно”. Час робить свою справу, і через якийсь період юнак почав забувати те, що відбувалося на рідній землі, забувати рідних батьків, рідні звичаї – забувати Батьківщину.
Дійшло до того, що “край чужий, чужі звичаї як за рідні уважати” став хлопець.
Объяснение:
Мир поэзии Леси Украинки, разнообразно-богатый, ярко индивидуальный, эмоционально возвышенный. Ее талант лирика полнее всего раскрылся в гражданской поэзии. Рассматривая жанры общественно-политической лирики в контексте сознания эпохи, убеждаемся, что образное мышление поэтессы органично связано с реальной жизнью, с важнейшими событиями того времени. Именно поэтому обоюдоострые мечи и зарницы, огнистые песни и звон кандалов, громы весенней бури и борцы-прометеисты появляются в творчестве Леси Украинки как эстетическая необходимость. Тема революционной борьбы, любовь к родному краю, размышления о будущем народа, задачи, и обязанности писателя определили главный пафос творчества писательницы, а вместе с тем и мир художественных образов.