1)На мою думку автор підкреслив, характер героїв обравши такі прізвища, наприклад: Галя Козачок має таке прізвище тому що вона завжди світиться з середини розповідаючи якісь цікаві історії ,жартуючи і ніколи не боїться важкої роботи ,адже сама наважилась порубати дрова.
Вітько Горобець має таке прізвище через свою впертість ,впевненість і неймовірну швидкість. Герой завжди добивається свого і впевнено йде до своєї цілі і все ж таки йому вдалося підкорити серце коханої.
Федько Котигорошко :автор давши йому таке прізвище підкреслює його відданість другові( адже саме він, допоміг Вітьці завоювати серце Галі придумав вірш і баладу,а ще не розповів іншим в кого закоханий його друг)низький зріст і його повноту тіла.
2) На мою думку в неї з самого початку були почуття до друга,адже вони змалечку знали одне одного. Ще це підтверджує один момент з твору. Коли дівчина дізналась ,що Вітько в когось закоханий,всими силами старалась дізнатися у Федько в кого. Отже їй ще тоді було не все одно
3)Я вважаю ,що щасливий ,адже до кожного побачення він дуже гарно готувався і переживав,аще з задоволенням виконував найважчі порушення запропоновані Галею.
5)Смішне: Вітько і Федько заспівали баладу бабці Хіврі ,а не Галі; їх твір з сердечним признанням не потрапив до газети;Федько постійно повторював " на даному етапі" як казав поліцейський;Петро не претендував на серце Галі,а погодився на дуель тому що думав. що це гра
Сумне: Вітько і Петро потрапили до міліції через дуель.
Упало світло ліхтарів На день конаючий і тихий, Та перед смертю він зустрів Посмертні свічі — дивним сміхом.
І, мабуть, кожний з нас відчув Той сміх, як переможну силу, Як перенесену свічу За межі схилу.
І це тому я, мов у сні, Пішла серединою вулиць, І очі, зустрічні, ясні, Не глянули, а розчахнулись.
Та я минала всі вогні, Як світло не своєї брами, Бо чула: жданий довгі дні — Вже йде з безсмертними дарами. *** Олена Теліга – Весняне
Розцвітають кущі жасмину, Грає сонце в височині! Чи зустріну, — чи не зустріну? Чи побачу тебе, чи ні?
І куди б скерувати кроки, Щоб тебе я могла знайти? Тільки бачу, іде високий, Приглядаюсь, чи тож не ти…
І не вітряно і не хмарно, Все заповнює весняний сміх! Цілий день я проброжу марно, Не зустрівши очей твоїх.
Та зате серед ночі, любий, У весняному моєму сні, — Поцілуєш мої ти губи І щось ніжне шепнеш мені.
*** Олена Теліга – Життя
Василеві Куриленкові
Зловіщий брязкіт мрій, розбитих на кавалки, І жах ночей, що покривають плач, Ти, зраджений життям, яке любив так палко, Відчуй найглибше, але все пробач.
Здається, падав сніг? Здається, буде свято? Заквітли квіти? Зараз чи давно? О, як байдуже все, коли душа зім’ята, Сліпа, безкрила, сунеться на дно…
А ти її лови! Тримай! Тягни нагору! Греби скоріше і пливи, пливи! Повір: незнане щось у невідому пору Тебе зустріне радісним: “Живи!”
Тоді заблисне сніг, зашепотіють квіти І підповзуть, як нитка провідна, Ти приймеш знов життя і так захочеш жити! Його пізнавши глибоко, до дна!
*** Олена Теліга – Без назви
Д.Д.
Не любов, не примха й не пригода, — Ще не всьому зватися дано! Ще не завжди ж у глибоких водах Відшукаєш непорушне дно.
І коли Твоя душа воскресла Знову мчиться у осяйну путь, Не питай чиї натхненні весла Темний беріг вміли відштовхнуть.
Не любов, не ніжність і не пристрасть, Тільки серце — збуджений орел! Пий же бризки, свіжі та іскристі, Безіменних, радісних джерел!
*** Олена Теліга – Я руцi, що била, — не пробачу…
* * *
Я руцi, що била, — не пробачу — Не для мене переможний бич ! Знай одно: не каюсь я, не плачу, Нi зiтхань не маю, нi злоби.
Тiльки все у гордiсть замiнила, Що тобою дихало й цвiло, А її тверда й холодна сила Придушила тепле джерело.
Але нaвiть за твою шпiцруту Стрiл затрутих я тобi не шлю, Бо не вмiю замiнять в отруту Вiдгорiле соняшне — “люблю”.
Объяснение:
1)На мою думку автор підкреслив, характер героїв обравши такі прізвища, наприклад: Галя Козачок має таке прізвище тому що вона завжди світиться з середини розповідаючи якісь цікаві історії ,жартуючи і ніколи не боїться важкої роботи ,адже сама наважилась порубати дрова.
Вітько Горобець має таке прізвище через свою впертість ,впевненість і неймовірну швидкість. Герой завжди добивається свого і впевнено йде до своєї цілі і все ж таки йому вдалося підкорити серце коханої.
Федько Котигорошко :автор давши йому таке прізвище підкреслює його відданість другові( адже саме він, допоміг Вітьці завоювати серце Галі придумав вірш і баладу,а ще не розповів іншим в кого закоханий його друг)низький зріст і його повноту тіла.
2) На мою думку в неї з самого початку були почуття до друга,адже вони змалечку знали одне одного. Ще це підтверджує один момент з твору. Коли дівчина дізналась ,що Вітько в когось закоханий,всими силами старалась дізнатися у Федько в кого. Отже їй ще тоді було не все одно
3)Я вважаю ,що щасливий ,адже до кожного побачення він дуже гарно готувався і переживав,аще з задоволенням виконував найважчі порушення запропоновані Галею.
5)Смішне: Вітько і Федько заспівали баладу бабці Хіврі ,а не Галі; їх твір з сердечним признанням не потрапив до газети;Федько постійно повторював " на даному етапі" як казав поліцейський;Петро не претендував на серце Галі,а погодився на дуель тому що думав. що це гра
Сумне: Вітько і Петро потрапили до міліції через дуель.
Упало світло ліхтарів
На день конаючий і тихий,
Та перед смертю він зустрів
Посмертні свічі — дивним сміхом.
І, мабуть, кожний з нас відчув
Той сміх, як переможну силу,
Як перенесену свічу
За межі схилу.
І це тому я, мов у сні,
Пішла серединою вулиць,
І очі, зустрічні, ясні,
Не глянули, а розчахнулись.
Та я минала всі вогні,
Як світло не своєї брами,
Бо чула: жданий довгі дні —
Вже йде з безсмертними дарами.
***
Олена Теліга – Весняне
Розцвітають кущі жасмину,
Грає сонце в височині!
Чи зустріну, — чи не зустріну?
Чи побачу тебе, чи ні?
І куди б скерувати кроки,
Щоб тебе я могла знайти?
Тільки бачу, іде високий,
Приглядаюсь, чи тож не ти…
І не вітряно і не хмарно,
Все заповнює весняний сміх!
Цілий день я проброжу марно,
Не зустрівши очей твоїх.
Та зате серед ночі, любий,
У весняному моєму сні, —
Поцілуєш мої ти губи
І щось ніжне шепнеш мені.
***
Олена Теліга – Життя
Василеві Куриленкові
Зловіщий брязкіт мрій, розбитих на кавалки,
І жах ночей, що покривають плач,
Ти, зраджений життям, яке любив так палко,
Відчуй найглибше, але все пробач.
Здається, падав сніг? Здається, буде свято?
Заквітли квіти? Зараз чи давно?
О, як байдуже все, коли душа зім’ята,
Сліпа, безкрила, сунеться на дно…
А ти її лови! Тримай! Тягни нагору!
Греби скоріше і пливи, пливи!
Повір: незнане щось у невідому пору
Тебе зустріне радісним: “Живи!”
Тоді заблисне сніг, зашепотіють квіти
І підповзуть, як нитка провідна,
Ти приймеш знов життя і так захочеш жити!
Його пізнавши глибоко, до дна!
***
Олена Теліга – Без назви
Д.Д.
Не любов, не примха й не пригода, —
Ще не всьому зватися дано!
Ще не завжди ж у глибоких водах
Відшукаєш непорушне дно.
І коли Твоя душа воскресла
Знову мчиться у осяйну путь,
Не питай чиї натхненні весла
Темний беріг вміли відштовхнуть.
Не любов, не ніжність і не пристрасть,
Тільки серце — збуджений орел!
Пий же бризки, свіжі та іскристі,
Безіменних, радісних джерел!
***
Олена Теліга – Я руцi, що била, — не пробачу…
* * *
Я руцi, що била, — не пробачу —
Не для мене переможний бич !
Знай одно: не каюсь я, не плачу,
Нi зiтхань не маю, нi злоби.
Тiльки все у гордiсть замiнила,
Що тобою дихало й цвiло,
А її тверда й холодна сила
Придушила тепле джерело.
Але нaвiть за твою шпiцруту
Стрiл затрутих я тобi не шлю,
Бо не вмiю замiнять в отруту
Вiдгорiле соняшне — “люблю”.