Укр лит, 8 класс. Нужно написать про двух персонажей Поэта и Рыцаря Бертольфа, из произведения Леся Украинка « Давня казка » , описать их по пунктам с фот.
Рання осінь - це найулюбленіша моя пора року. Ще стоять теплі дні, але листячко де-не-де вже жовтіє або червоніє. Вже не так спекотно, як у серпні, і можна досхочу гуляти. У річці ще можна купатися, але ввечері вже прохолодно. Пташки скоро попрямують на південь, зимувати. Першими відлетять ластівки. Я люблю осінь ще й за те, що найсмачніші яблука - осінні. А ще повсюди продаються величезні кавуни та дині. Осінні квіти вражають своїм різнобарв'ям. Рання осінь, на мій погляд - найкрасивіша пора року.
Прислів'ям є назва роману, прислів'ям названо й декілька розділів: "Наука не йде до бука", "Козак — не без щастя, дівка — не без долі", "Старе та поновлене", "Лихо не мовчить". Рясно їх розсипано й по тексту. Ось деякі з них: "Життя — що стерняста нива: не пройдеш, ноги не вколовши", "На людях і смерть красна", "Біда, кажуть, не сама ходить, а з дітками", "Добре, кажуть, дожидати треба, а лихе — само прийде", "Яка земля, такі й люди", "Дарованому коневі в зуби не дивляться", "Що громаді, те й бабі".
Прислів'я у романі — це ті центри, на які опирається чи від яких відштовхується авторська розповідь. Вони завжди до місця і на місці. Щедро насичена ними й мова персонажів, де вони також виступають опорними моментами, незаперечними істинами і часто дають виразну соціальну характеристику тому, хто говорить: "З хама не буде пана" (генеральша); "Покірливе телятко дві матки ссе" (генерал); "Мандрівочка — наша тіточка" (кріпаки). За до прислів'їв та приказок ("Кому воля, а кому неволя", "Риба без води, а чоловік без землі гине", "Суха ложка рот дере") характеризуються персонажі, передається художній досвід народу.
Автори роману не лише використовували народну мудрість, а й за її зразком створювали свої афоризми, як-от: "Дожидати страшного, страшніше, ніж його переживати", "Селянин без поля — старець без рук і без ніг", "Злодійкувате життя не по душі самому запеклому злодієві", "Яке життя, таке й товариство", "Робиш, щоб було що їсти, іси, щоб здужав робити", "Учили, щоб бити, били, щоб учили".
Роман П. Мирного та І. Білика "Хіба ревуть воли, як ясла повні?" засвідчив дальший розвиток і збагачення української літературної мови. Як і їх попередники на літературній ниві, автори роману орієнтувалися на багату лексично, майстерно оброблену протягом сторіч мову усної народної поезії. Та письменники не просто використовують окремі зразки народної мудрості, а її духом проймають весь зміст твору.
Прислів'ям є назва роману, прислів'ям названо й декілька розділів: "Наука не йде до бука", "Козак — не без щастя, дівка — не без долі", "Старе та поновлене", "Лихо не мовчить". Рясно їх розсипано й по тексту. Ось деякі з них: "Життя — що стерняста нива: не пройдеш, ноги не вколовши", "На людях і смерть красна", "Біда, кажуть, не сама ходить, а з дітками", "Добре, кажуть, дожидати треба, а лихе — само прийде", "Яка земля, такі й люди", "Дарованому коневі в зуби не дивляться", "Що громаді, те й бабі".
Прислів'я у романі — це ті центри, на які опирається чи від яких відштовхується авторська розповідь. Вони завжди до місця і на місці. Щедро насичена ними й мова персонажів, де вони також виступають опорними моментами, незаперечними істинами і часто дають виразну соціальну характеристику тому, хто говорить: "З хама не буде пана" (генеральша); "Покірливе телятко дві матки ссе" (генерал); "Мандрівочка — наша тіточка" (кріпаки). За до прислів'їв та приказок ("Кому воля, а кому неволя", "Риба без води, а чоловік без землі гине", "Суха ложка рот дере") характеризуються персонажі, передається художній досвід народу.
Автори роману не лише використовували народну мудрість, а й за її зразком створювали свої афоризми, як-от: "Дожидати страшного, страшніше, ніж його переживати", "Селянин без поля — старець без рук і без ніг", "Злодійкувате життя не по душі самому запеклому злодієві", "Яке життя, таке й товариство", "Робиш, щоб було що їсти, іси, щоб здужав робити", "Учили, щоб бити, били, щоб учили".
Роман П. Мирного та І. Білика "Хіба ревуть воли, як ясла повні?" засвідчив дальший розвиток і збагачення української літературної мови. Як і їх попередники на літературній ниві, автори роману орієнтувалися на багату лексично, майстерно оброблену протягом сторіч мову усної народної поезії. Та письменники не просто використовують окремі зразки народної мудрості, а її духом проймають весь зміст твору.