Українська література - ів Поміркувати та дати відповіді на запитання:
-Чого односельці називали Дарусю " солодкою"?
-Як рятувалася солодка Даруся від приступів болю?
-Хто такий Іван Цвичок?;
- Як заробляв Іван на життя ?
-Чи зміг Іван Цвичок вилікувати Дарусю ?
-За що забрали Цвичка на 15 діб у район, щоб " покарати"? -Яким чином зреагувала Даруся, коли Іван появився перед нею у " військовій формі" ?
- Розкажіть про батьків Дарусі: матір Матронку та батька Михайла; - Як називали в Черемошїному Матронку?

Ой смійтеся, дівчаточка, та й ви, молодиці,

Посіяв я файку жита, а цибух пшениці.

На припічку молотив, у запічку віяв,

Під припічком наорав, пшениці насіяв.

Ой Іван-подолян ходив з посторонком,

Вперезався комишем, підпирався ворком.

Тримав став на печі, черпав воду саком,

Ловив рибу грабельками, стріляв птахи маком.

Як ся став запалив, риби погоріли,

Попалені щупаки до лісу летіли.

Ой дівчино, дівчинонько, вмієш ся пишити,

А не вмієш до сорочки рукава пришити.

- Ой ти, білява, білявино, чого така біла?

- Бо на мені пудерику до півтора кіла.

Ой ішов я з вечорниць та попід городи,

Замотався в гарбузи та й наробив шкоди.

Як зачали старі баби кочергами гнати,

То я мусив гачі[1] дерти, гарбузи латати.

Утікав я од Параски через перелазки,

Якась біда ударила по штанах три разки.

А я кричу: - Ґвалту, люди, чого біда хоче? –

А по мені четвертий раз: - Не ходи поночі!

Як ішов я через село, курка мене вздріла,

Якби не та паличенька, була б мене з'їла.

Г»й скрипочка би не грала, якби не той смичок,

Не була би жінка бита, якби не язичок.

Та журюся, хлоп молодий, що ми жона схудне:

Доки зварить дещо їсти, то уже полуднє.

Ой мала я миленького, ой мала я, мала,

Поставила на ворота, та й ворона вкрала.

Ой мала я хлопця, ой хлопця Андруха,

Посадила над водою, та й украла муха.

Роботящий легінище, нема що казати:

До півночі за дівками, до полудня - спати.

Егей, файна дівка, срайна, шкода, що лінива:

Штири днини горшки мокли, а п'ятої мила.

Та чотири легіники сіно обертали,

Миша в сіні шелеснула - вони повтікали.

Ой скажіте, добрі люди, чим Андрій хворіє:

На роботі - замерзає, коло миски - пріє.

Оповідь у творі ведеться від імені головного героя — хлопчика Михайлика. Це сам Михайло Панасович Стельмах у дитячі роки. Дитинство письменника припало на нелегкі 20-ті роки XX століття, коли відбувалося становлення нової держави, яке супроводжували холод, голод і злидні. Михайлик розповідає про своє життя й переживання, про своє ставлення до всього, що він бачить навколо, свідком й учасником чого доводиться бути йому самому. Образ Михайлика розкривається різними засобами: це і самохарактеристика, і розповідь інших про вчинки героя, про ставлення до нього батьків, дядька Себастьяна тощо. Михайлик дуже любить казки та легенди, які розповідають йому дідусь Дем’ян та бабуся. Мабуть, тому світ навколо іноді здається хлопцю чарівною казкою: зорі у високому небі, запах жита в полі та різних трав у лісі, перепілка в житі й дятел на старій груші. Хлопець шанує й оберігає природу, тонко відчуває її красу.З великою любов’ю та пошаною герой описує людей, які прищепили йому любов до праці, книги, добра й краси в житті: це батько та мати, бабуся з дідусем, дядько Себастьян. Ці неосвічені, бідні люди мали найголовніше — великі душі й добрі серця. Ми розуміємо, що саме родина сформувала з хлопця чесну, працьовиту, порядну людину, а нестатки навчили співчувати чужому горю (пригадаймо хоча б епізод, коли Михайлик допомагає голодній жінці з дитиною, віддаючи їм гарбузове насіння).Михайлик — допитлива дитина, любить навчатися, читати. Він перечитував усе, що тільки потрапляло під руку, навіть прочитав книжку з дивною назвою «Космографія». Згодом і сам вирішує стати письменником. Спочатку Михайлик багато перечитав книжок, особливо таких, де є стрілянина. А потім і сам захотів написати п’єсу.Але Михайлик — не якась там ідеальна дитина: він дуже жвавий, веселий, непосидючий, любить розважатися й бешкетувати з друзями, спілкуватися з подружкою Любою. «Прямо над нашою хатою пролітають лебеді» — так починається повість. Цим образом вона й завершується. Гуси-лебеді — своєрідний символ дитинства, який осяює все доросле життя людини: «Гуси-лебеді летять … над моїм дитинством, … над моїм життям!»

Читать полностью: http://tvori.com.ua/poetichna-rozpovid-pro-ditinstvo-za-povistyu-gusi-lebedi-letyat/#ixzz3uxwHPQSb