УМОЛЯЮ балов
1. Яке значення має вступ до поеми?
2. Чому героїня твору порівнюється із тополею?
3. Через яке питання діда збентежилась Ганна? Чим пояснити таку поведінку
наймички?
4. Що змусило Ганну піти на прощу до Києва?
5. Яким було перебування Ганни у Києві?
6. Чим милувався старий Трохим, сидячи на призьбі?
7. З яким настроєм вже в котре повернулася Ганна з Києва?
8. Чому вона нічого собі не придбала, а останнього бубличка розділила між
дітьми, нічого собі не залишивши?
9. Чому, на думку Ганни, тяжко вмирати у чужій теплій хаті?
10. Чим пояснити те, що після смерті Ганни «земля задрожала»?
11. Над чим змушує задуматися поема, після закінчення її читання?
12. Яку життєву основу має «Наймичка»? Чи є цей твір актуальним?
Захар Беркут є одним з головних персонажів. Навіть повість названа його іменем.
Цей шанований громадою чоловік мав поважний вік. Було йому дев'яносто років. На своєму довгому життєвому шляху зробив безліч добрих справ, виростив вісім синів.
«Високий зростом, поважний поставою, строгий лицем, багатий досвідом життя й знанням людей та обставин» - так про нього дуже точно говорить автор. Бо не дивлячись на старість, Захар став надійною опорою для односельців. Був розумним, справедливим, благородним. Радо ділився своїм досвідом і знаннями, «навчав кожного, показував і заохочував». Тому односельці рахувалися з його думкою і поважали його, часто зверталися за порадою. Старий Беркут знався на ліках, не одному допоміг у біді.
Захар Беркут не тільки шанував та дотримувався народних традицій, спонукав інших не забувати своє коріння. Тому в годину небезпеки нарівні зі всіма боронить свій край від ворогів.
Автор симпатизує своєму герою. Приділяє багато уваги опису зовнішнього вигляду, рис характеру. Описує дуже детально, як нікого іншого. Зі захопленням розповідає читачеві про його добрі вчинки. Навіть умираючи, Захар Беркут не забув про громаду, а залишив мудрі настанови для своїх односельців, бо вірив, що «життя лиш доти має вартість, доки чоловік може помагати іншим».
КОБЗА
1. Старовинний український народний щипковий інструмент, який має грушоподібний корпус, шийку з 4 - 10 ладами та від 5 до 10 струн і приструнків. К. була поширеною серед запорізького козацтва2. Струнний щипковий інструмент молодавсько - румунського походження, подібний до лютні. Має чотири струни, звук видобувається за до плектра. 3. Польсько - українська волинка.
Банду́ра — український народний струнно-щипковий музичний інструмент. Класичний (діатонічний) і сучасний (діатонічний або хроматичний) інструмент з родини арф, гусель та псалтиріонів. Музикант, граючи на старосвітський чи сучасній бандурі, не притискає струн на грифі, а, подібно до арфи, щипком пальців (лівої руки тощо) у потрібний момент
Лі́ра (грец. λύρα, лат. lyra) — струнний щипковий інструмент (хордофон). Корпус (резонатор) округлої або чотирикутної форми з'єднаний з поперечиною (поперечною штангою) двома ручками. Струни однакової довжини натягнуті між корпусом і поперечиною. Поширена з найдавніших часів аж до наших днів. Найдавніші зразки були розкопані експедицією Л. Вуллі в Урі.