У кожної людини є багато різноманітних талантів. Але є один з них, який повторюється у кожної людини, це талант творити. З самого дитинства у нас просипається цей дивовижний талант, ми починаємо творити на листку паперу, що переростає у ціле захоплення. Насамперед- творчість це діяльність,спрямована на створення якісно нових, невідомих раніше духовних або матеріальних цінностей. кожний розуміє під цим поняттям зовсім різні речі, наприклад для когось творчість це малювання, створення висот художнього мистецтва; для когось- написання поем, віршів, захоплюючих оповідань; хтось вважає творчістю створення будинків, проектування моделей квартир, саду. На різних прикладах бачимо, що творчість для кожної людини має своє, особливе значення. Наукові джерела описують творчість як щось «нове», створення нового продукту. І далі йдуть пояснення про здібності, вміння, талан і геніальність. Як на мене, творчість є повсякденням кожної людини – від малюка до глибокої старості. Творчість закладена в нас від народження, бо ми самі є творінням – батьків, Природи чи Бога. Творчість нерозривно пов'язана з талантом. Починаючи творити людина розвиває, відкриває свій, можливо ще доти не розкритий, талант. Для мене творчість- це щось легке, невимовно красиве, з до якого можна створить щось з нічого. Мене завжди вражали люди з тим чи іншим умінням творити щось нове, зовсім не відоме ще сьогоденному світу. У загальному висновку можемо побачити, що творчість завжди супроводжує людину на протязі всього життя.
Загребельний «Диво» конфлікт влади і мистецтва Сивоок і Ярослав — це образи-антиподи, перший виступає як представник мистецтва, другий — влади. Уведення в роман образу Ярослави (позашлюбної дочки Ярослава Мудрого) загострює конфлікт мистецтва й влади та активізує протиставлення героїв, що можна простежити через зіставлення доль Ярослава й Шуйці, Сивоока і Ярослави. Для князя держава відігравала провідну роль, була найбільш значимою в його житті. І саме вона стала між Ярославом і Шуйцею. Для Сивоока не менш значимим, ніж для князя державні справи, було мистецтво. Проте, коли доля поставила вибір: собор чи кохана,— Сивоок став на захист Ярослави, переслідуваної за велінням князя, і загинув від меча своїх ворогів. Конфлікт дістає такого завершення, тому що Сивоок — митець, а мистецтво вільне. На такому тлі князь Ярослав постає невільником свого високого становища. Син Сивоока, народжений Ярославою, асоціюється з образом спадкоємця таланту Сивоока. Продовження конфлікту мистецтва й влади, а відповідно свободи та обов’язку людини, зображено в розділах, присвячених подіям XX ст. Лише пам’ятки мистецтва тут потребують захисту. У сюжетній лінії 40-х рр. XX ст. влада ототожнюється з фашизмом, її представники — німецький професор Шнурре і його помічник Оссендорфер. «Представник» мистецтва — учений-історик Гордій Отава, спадкоємець справи Гордія — його син Борис. Між свободою людини та її обов’язком Гордій обирає друге, керуючись при цьому твердженням: «Якщо не зроблю я, то й ніхто не зробить», бо «Якщо вмираю, то вмирає зі мною цілий окремий світ, відновити якии нікому не дано». Він зробив свій вибір на користь обов’язку: залишався захищати культурні пам’ятки в окупованому Києві, ризикував життям, незважаючи на малого сина Бориса.У розділах, присвячених 60-м рр. XX ст. мистецька проблематика пов’язана з образом професора Бориса Отави. Наявний жіночий образ — московської художниці Таї Зикової. У цій сюжетній лінії автор порушує проблему обов’язку й свободи людини. Борису Отаві ще належить зробити вибір між справою життя й особистим життям. Він має змогу побачити наслідки цього вибору не лише на прикладі батька, але й своїх попередників (Сивоока і Ярослава). Героя не полишає почуття обов’язку, проте Борис отримує листа від Таї, і завдяки цьому епізоду можемо говорити про умовну розв’язку сюжетної лінії.
Насамперед- творчість це діяльність,спрямована на створення якісно нових, невідомих раніше духовних або матеріальних цінностей. кожний розуміє під цим поняттям зовсім різні речі, наприклад для когось творчість це малювання, створення висот художнього мистецтва; для когось- написання поем, віршів, захоплюючих оповідань; хтось вважає творчістю створення будинків, проектування моделей квартир, саду. На різних прикладах бачимо, що творчість для кожної людини має своє, особливе значення.
Наукові джерела описують творчість як щось «нове», створення нового продукту. І далі йдуть пояснення про здібності, вміння, талан і геніальність. Як на мене, творчість є повсякденням кожної людини – від малюка до глибокої старості. Творчість закладена в нас від народження, бо ми самі є творінням – батьків, Природи чи Бога. Творчість нерозривно пов'язана з талантом. Починаючи творити людина розвиває, відкриває свій, можливо ще доти не розкритий, талант.
Для мене творчість- це щось легке, невимовно красиве, з до якого можна створить щось з нічого. Мене завжди вражали люди з тим чи іншим умінням творити щось нове, зовсім не відоме ще сьогоденному світу. У загальному висновку можемо побачити, що творчість завжди супроводжує людину на протязі всього життя.
Объяснение:
Загребельний «Диво» конфлікт влади і мистецтва Сивоок і Ярослав — це образи-антиподи, перший виступає як представник мистецтва, другий — влади. Уведення в роман образу Ярослави (позашлюбної дочки Ярослава Мудрого) загострює конфлікт мистецтва й влади та активізує протиставлення героїв, що можна простежити через зіставлення доль Ярослава й Шуйці, Сивоока і Ярослави. Для князя держава відігравала провідну роль, була найбільш значимою в його житті. І саме вона стала між Ярославом і Шуйцею. Для Сивоока не менш значимим, ніж для князя державні справи, було мистецтво. Проте, коли доля поставила вибір: собор чи кохана,— Сивоок став на захист Ярослави, переслідуваної за велінням князя, і загинув від меча своїх ворогів. Конфлікт дістає такого завершення, тому що Сивоок — митець, а мистецтво вільне. На такому тлі князь Ярослав постає невільником свого високого становища. Син Сивоока, народжений Ярославою, асоціюється з образом спадкоємця таланту Сивоока. Продовження конфлікту мистецтва й влади, а відповідно свободи та обов’язку людини, зображено в розділах, присвячених подіям XX ст. Лише пам’ятки мистецтва тут потребують захисту. У сюжетній лінії 40-х рр. XX ст. влада ототожнюється з фашизмом, її представники — німецький професор Шнурре і його помічник Оссендорфер. «Представник» мистецтва — учений-історик Гордій Отава, спадкоємець справи Гордія — його син Борис. Між свободою людини та її обов’язком Гордій обирає друге, керуючись при цьому твердженням: «Якщо не зроблю я, то й ніхто не зробить», бо «Якщо вмираю, то вмирає зі мною цілий окремий світ, відновити якии нікому не дано». Він зробив свій вибір на користь обов’язку: залишався захищати культурні пам’ятки в окупованому Києві, ризикував життям, незважаючи на малого сина Бориса.У розділах, присвячених 60-м рр. XX ст. мистецька проблематика пов’язана з образом професора Бориса Отави. Наявний жіночий образ — московської художниці Таї Зикової. У цій сюжетній лінії автор порушує проблему обов’язку й свободи людини. Борису Отаві ще належить зробити вибір між справою життя й особистим життям. Він має змогу побачити наслідки цього вибору не лише на прикладі батька, але й своїх попередників (Сивоока і Ярослава). Героя не полишає почуття обов’язку, проте Борис отримує листа від Таї, і завдяки цьому епізоду можемо говорити про умовну розв’язку сюжетної лінії.