Загребельний «Диво» конфлікт влади і мистецтва Сивоок і Ярослав — це образи-антиподи, перший виступає як представник мистецтва, другий — влади. Уведення в роман образу Ярослави (позашлюбної дочки Ярослава Мудрого) загострює конфлікт мистецтва й влади та активізує протиставлення героїв, що можна простежити через зіставлення доль Ярослава й Шуйці, Сивоока і Ярослави. Для князя держава відігравала провідну роль, була найбільш значимою в його житті. І саме вона стала між Ярославом і Шуйцею. Для Сивоока не менш значимим, ніж для князя державні справи, було мистецтво. Проте, коли доля поставила вибір: собор чи кохана,— Сивоок став на захист Ярослави, переслідуваної за велінням князя, і загинув від меча своїх ворогів. Конфлікт дістає такого завершення, тому що Сивоок — митець, а мистецтво вільне. На такому тлі князь Ярослав постає невільником свого високого становища. Син Сивоока, народжений Ярославою, асоціюється з образом спадкоємця таланту Сивоока. Продовження конфлікту мистецтва й влади, а відповідно свободи та обов’язку людини, зображено в розділах, присвячених подіям XX ст. Лише пам’ятки мистецтва тут потребують захисту. У сюжетній лінії 40-х рр. XX ст. влада ототожнюється з фашизмом, її представники — німецький професор Шнурре і його помічник Оссендорфер. «Представник» мистецтва — учений-історик Гордій Отава, спадкоємець справи Гордія — його син Борис. Між свободою людини та її обов’язком Гордій обирає друге, керуючись при цьому твердженням: «Якщо не зроблю я, то й ніхто не зробить», бо «Якщо вмираю, то вмирає зі мною цілий окремий світ, відновити якии нікому не дано». Він зробив свій вибір на користь обов’язку: залишався захищати культурні пам’ятки в окупованому Києві, ризикував життям, незважаючи на малого сина Бориса.У розділах, присвячених 60-м рр. XX ст. мистецька проблематика пов’язана з образом професора Бориса Отави. Наявний жіночий образ — московської художниці Таї Зикової. У цій сюжетній лінії автор порушує проблему обов’язку й свободи людини. Борису Отаві ще належить зробити вибір між справою життя й особистим життям. Він має змогу побачити наслідки цього вибору не лише на прикладі батька, але й своїх попередників (Сивоока і Ярослава). Героя не полишає почуття обов’язку, проте Борис отримує листа від Таї, і завдяки цьому епізоду можемо говорити про умовну розв’язку сюжетної лінії.
2. Дайте власну оцінку кольоровій гамі зображеної місцевості. Висловіть власне судження про мешканців королівства Люботина та навколопечерної території.
«У вікні дзижчала муха, і нудотливе оте дзижчання навівало сон, так само, як і порипування віконниць од непомітного вітру. Спекотливий полудень порозморював усе довкола, жовтою від пилюги і сонця вуличкою пленталася баба Дрімота і мак розсипала - куди мак сипне, там усе й засне, а по нивах недожатих блукала Полудниця із серпом і пильнувала, чи не зостався який сміливець на полі у полудень дожинати, але не було нікого, бо добре відомо, що від Полудниці нічим не відкупишся і не відмолишся - махне серпом по шиї, та й край. Попід парканами дрімали коти, собаки, свині й кози впереміш, наче одна родина, позаривалися в порох кури, навіть метелики непорушно застигли на квітах, мов одинокі пелюстинки».
«Печера й справді була суха і простора. Вони пройшли її всю і опинилися на галявині, котра буяла соковитою зеленню. Довкола пурхали метелики і кольорові мушки.
- Рай, та й годі, - зрадів дракон. - Повік вам буду вдячний.
- Сподобалося?
- Ще й як! А то сидиш цілими днями в печері - світа білого не бачиш. Уже й верзтися почина казна-що. А тут є де розгулятися.
Посеред галявини світилося голубе око озерця. Дракон тішився, як мала дитина, обнюхував квіти, занурював голову в воду і задоволено
Объяснение:
Загребельний «Диво» конфлікт влади і мистецтва Сивоок і Ярослав — це образи-антиподи, перший виступає як представник мистецтва, другий — влади. Уведення в роман образу Ярослави (позашлюбної дочки Ярослава Мудрого) загострює конфлікт мистецтва й влади та активізує протиставлення героїв, що можна простежити через зіставлення доль Ярослава й Шуйці, Сивоока і Ярослави. Для князя держава відігравала провідну роль, була найбільш значимою в його житті. І саме вона стала між Ярославом і Шуйцею. Для Сивоока не менш значимим, ніж для князя державні справи, було мистецтво. Проте, коли доля поставила вибір: собор чи кохана,— Сивоок став на захист Ярослави, переслідуваної за велінням князя, і загинув від меча своїх ворогів. Конфлікт дістає такого завершення, тому що Сивоок — митець, а мистецтво вільне. На такому тлі князь Ярослав постає невільником свого високого становища. Син Сивоока, народжений Ярославою, асоціюється з образом спадкоємця таланту Сивоока. Продовження конфлікту мистецтва й влади, а відповідно свободи та обов’язку людини, зображено в розділах, присвячених подіям XX ст. Лише пам’ятки мистецтва тут потребують захисту. У сюжетній лінії 40-х рр. XX ст. влада ототожнюється з фашизмом, її представники — німецький професор Шнурре і його помічник Оссендорфер. «Представник» мистецтва — учений-історик Гордій Отава, спадкоємець справи Гордія — його син Борис. Між свободою людини та її обов’язком Гордій обирає друге, керуючись при цьому твердженням: «Якщо не зроблю я, то й ніхто не зробить», бо «Якщо вмираю, то вмирає зі мною цілий окремий світ, відновити якии нікому не дано». Він зробив свій вибір на користь обов’язку: залишався захищати культурні пам’ятки в окупованому Києві, ризикував життям, незважаючи на малого сина Бориса.У розділах, присвячених 60-м рр. XX ст. мистецька проблематика пов’язана з образом професора Бориса Отави. Наявний жіночий образ — московської художниці Таї Зикової. У цій сюжетній лінії автор порушує проблему обов’язку й свободи людини. Борису Отаві ще належить зробити вибір між справою життя й особистим життям. Він має змогу побачити наслідки цього вибору не лише на прикладі батька, але й своїх попередників (Сивоока і Ярослава). Героя не полишає почуття обов’язку, проте Борис отримує листа від Таї, і завдяки цьому епізоду можемо говорити про умовну розв’язку сюжетної лінії.
Объяснение:
2. Дайте власну оцінку кольоровій гамі зображеної місцевості. Висловіть власне судження про мешканців королівства Люботина та навколопечерної території.
«У вікні дзижчала муха, і нудотливе оте дзижчання навівало сон, так само, як і порипування віконниць од непомітного вітру. Спекотливий полудень порозморював усе довкола, жовтою від пилюги і сонця вуличкою пленталася баба Дрімота і мак розсипала - куди мак сипне, там усе й засне, а по нивах недожатих блукала Полудниця із серпом і пильнувала, чи не зостався який сміливець на полі у полудень дожинати, але не було нікого, бо добре відомо, що від Полудниці нічим не відкупишся і не відмолишся - махне серпом по шиї, та й край. Попід парканами дрімали коти, собаки, свині й кози впереміш, наче одна родина, позаривалися в порох кури, навіть метелики непорушно застигли на квітах, мов одинокі пелюстинки».
«Печера й справді була суха і простора. Вони пройшли її всю і опинилися на галявині, котра буяла соковитою зеленню. Довкола пурхали метелики і кольорові мушки.
- Рай, та й годі, - зрадів дракон. - Повік вам буду вдячний.
- Сподобалося?
- Ще й як! А то сидиш цілими днями в печері - світа білого не бачиш. Уже й верзтися почина казна-що. А тут є де розгулятися.
Посеред галявини світилося голубе око озерця. Дракон тішився, як мала дитина, обнюхував квіти, занурював голову в воду і задоволено
у тебя на это ответ есть ?)