ненависть — интенсивное, отрицательно окрашенное деструктивное чувство, отражающее неприятие, отвращение и враждебность к объекту ненависти (человеку, группе лиц, неодушевленному предмету, явлению).
ненависть это такая штука которая может испортить: дружбу,отношения. ненависть пробуждает гнев из за чего мы не можем нечего хорошого сделать. она зараждается в глубине нашей души. но она там еще маленькая, но когда ты нервничаешь,или когда у тебя отчаяние ты должен задуматься о своем будущем, что тебя дальше ждет, и что ты можешь натворить. ненависть можно успокоить ,но не убрать. а вообще ненависть это хорошая штука. она тебе высказать все что ты чувствуешь до человека, она тебя защитить от разбойников. ненависть не надо убирать ей надо только .
ответ: Охороняти ліси, гаї, сади — зелене багатство нашої країни заклинає нас відомий український письменник Євген Гуцало. Багато творів він присвятив природі.
Його оповідання "Лось" наштовхує на роздуми про добро і зло. В лісі живе могутній лось. У нього багато ворогів: ведмідь, рись, вовк, а іноді й люди. Такою людиною в оповіданні зображений дядько Шпичак. Авторський осуд зажерливості, жорстокості Шпичака відчутний у його портретній характеристиці: "кругленьке, як підпалок, обличчя", у поведінці. Коли трапилось лихо-діти рятували лося, а дядько Шпичак, "присівши у виїмку", насміхався над ними. Потім діти переживали, боялися пропустити мить, "коли лось ворухнеться", а "Шпичак обійшов навколо вбитого звіра й носком ткнув його між роги". Рятуючи лося, хлопчики керувалися благородними почуттями, бажанням до нещасній тварині, а Шпичак, глухий і байдужий до всього прекрасного, прагнув тільки наживи.
Сміливі хлопці здійснили справжній героїчний вчинок. Вони, хоч і малі, але рішучі. Маленькі герої не побоялися рубати "зрадливу кригу", не злякалися погроз дядька, а "подалися в заповідник, щоб заявити охороні". Шпичак же злякався, "його наче щось тіпнуло", коли він зрозумів, що доведеться відповідати за вчинений злочин. Тільки презирство і відразу можна відчувати до цього браконьєра, цієї бездушної людини. А який охоплює жах, коли читаєш опис лося, підкошеного кулею: "Голова лежала так, ніби він прислухався до землі, чи далеко ще весна, чи скоро прийде, а роги росли при самім снігу, ніби чудернацький кущик, який усе-таки сподівався зазеленіти, вкрившись листям".
Отже, збереження фауни і флори рідного краю залежить від людини, її совісті. Ставлення людини до природи — це мірило людської моралі. Справжня любов до рідної землі повинна бути не лише споглядальною, а й активною, дійовою, спрямованою на захист і примноження багатства рідного краю.
ответ:
ненависть — интенсивное, отрицательно окрашенное деструктивное чувство, отражающее неприятие, отвращение и враждебность к объекту ненависти (человеку, группе лиц, неодушевленному предмету, явлению).
ненависть это такая штука которая может испортить: дружбу,отношения. ненависть пробуждает гнев из за чего мы не можем нечего хорошого сделать. она зараждается в глубине нашей души. но она там еще маленькая, но когда ты нервничаешь,или когда у тебя отчаяние ты должен задуматься о своем будущем, что тебя дальше ждет, и что ты можешь натворить. ненависть можно успокоить ,но не убрать. а вообще ненависть это хорошая штука. она тебе высказать все что ты чувствуешь до человека, она тебя защитить от разбойников. ненависть не надо убирать ей надо только .
я написал этот текст и мне поставили 11 !
объяснение:
ответ: Охороняти ліси, гаї, сади — зелене багатство нашої країни заклинає нас відомий український письменник Євген Гуцало. Багато творів він присвятив природі.
Його оповідання "Лось" наштовхує на роздуми про добро і зло. В лісі живе могутній лось. У нього багато ворогів: ведмідь, рись, вовк, а іноді й люди. Такою людиною в оповіданні зображений дядько Шпичак. Авторський осуд зажерливості, жорстокості Шпичака відчутний у його портретній характеристиці: "кругленьке, як підпалок, обличчя", у поведінці. Коли трапилось лихо-діти рятували лося, а дядько Шпичак, "присівши у виїмку", насміхався над ними. Потім діти переживали, боялися пропустити мить, "коли лось ворухнеться", а "Шпичак обійшов навколо вбитого звіра й носком ткнув його між роги". Рятуючи лося, хлопчики керувалися благородними почуттями, бажанням до нещасній тварині, а Шпичак, глухий і байдужий до всього прекрасного, прагнув тільки наживи.
Сміливі хлопці здійснили справжній героїчний вчинок. Вони, хоч і малі, але рішучі. Маленькі герої не побоялися рубати "зрадливу кригу", не злякалися погроз дядька, а "подалися в заповідник, щоб заявити охороні". Шпичак же злякався, "його наче щось тіпнуло", коли він зрозумів, що доведеться відповідати за вчинений злочин. Тільки презирство і відразу можна відчувати до цього браконьєра, цієї бездушної людини. А який охоплює жах, коли читаєш опис лося, підкошеного кулею: "Голова лежала так, ніби він прислухався до землі, чи далеко ще весна, чи скоро прийде, а роги росли при самім снігу, ніби чудернацький кущик, який усе-таки сподівався зазеленіти, вкрившись листям".
Отже, збереження фауни і флори рідного краю залежить від людини, її совісті. Ставлення людини до природи — це мірило людської моралі. Справжня любов до рідної землі повинна бути не лише споглядальною, а й активною, дійовою, спрямованою на захист і примноження багатства рідного краю.
Объяснение: