Звичайно можна,адже цей твір і є про справжню дружбу двох хлопців. Варто лише згадати той момент,коли Ява врятував Павлушу з-під піраміди кавунів,і відтоді Павлуша сказав,що то найкращий друг. Скільки у них було пригод,і все хлопціли проходтли разом. Вони не підставляли один одного,не жалілись.Вони були вірними,справжніми друзями. Зазвичай, коли твориш якісь поступки і знаєш ,що будеш уже насварений,то за правилом хтось один мусить сказати :я цього робити не стану. Але від хлопців ми такого не чули. Отже,якщо вони щось і витворяли,то вони разом і отримували бувало добряче, але як ми знаємо ,що всяка справа за яку вони бралися не була доведена до кінця.Отож,Яву та Павлушу можна назвати справжніми друзями,навіть друзями на все життя.
Лаврін приїхав до млина, позносив з воза мішки заїхав під верби, розпріг воли, поклав їм сіна, а сам ліг спати. Добре виспавшись, він скупався в Росі, пополуднував і пішов у млин. Мірошник уже насипав борошном його мішки. Запрягши волів, Лаврін ненароком подивився на Рось і побачив дівчину. Він почув, що вона ніби освітила всю його душу, неначе сонце і побігла на гору зіркою. Лаврін махнув батогом на воли і, замість того, щоб їхати додому через греблю, повернув цабе на пригорок за дівчиною. По обидва боки стояло високе жито, неначе дві зелені стіни. Дівчина ішла попід самою зеленою стіною, висмикувала з жита сині волошки й затикала за вуха. Лаврін догнав її й порівнявся з нею. Вона глянула на його своїми темними очима, і йому здалося, що на житі блиснули дві зірки.
