Найбільший підйом бурлескно-травестійного, барокового та романтичного стилю в українській літературі відзначався наприкінці XVIII – на початку XIX століття. Хоч як тоді не захоплювалися читачі «Енеїдою» І. Котляревського, однак тогочасні письменники і поети все більше прагнули піднести українську мову до світового рівня і облагородити її. Саме такі завдання як раз і ставили перед собою поети-романтики.Першим тему великого естетичного значення народної мови в українській літературі підняв Євген Гребінка, а підхопили його ідеї Г. Квітка-Основ’яненко, А. Метлинський, Г. Боровиковський та багато інших літературних митців того часу.Для стилю українських поетів-романтиків на зламі XVIII – XIX століть були характерні пестливі форми мови, мелодійність творів і піднесений виклад сюжету. Крім того, більшість авторів шукали відповіді на одвічні питання людського буття, зокрема, відповідь на питання: «Кохання – це насолода чи страждання?».Українські поети-романтики своєю творчістю, піднесенням у ній найкращих людських почуттів, кохання і вірності, сприяли популяризації народної мови і, дбаючи про її визнання, вивели на світовий рівень.
Поява поезій «Чайка на крижині» та «Крила» пов’язана з перебуванням поетеси Ліни Костенко в Польщі, зокрема в порту міста Щецин, та міркуваннями про смисл життя людини, ЇЇ призначення на землі. Лірична героїня гає за красою Одри, кораблями біля причалів. Наступає весна, ламається крига. На одній із крижин жінка побачила чайку:
Крига буйно ломилась у відкриті двері протоки.
Лід кришився, б’ючись об каміння берегове… І нарешті по Одрі - темній, широкій
На останній крижині самотня чайка пливе. Крижина тонка й прозора, але чайці байдуже, вона не боїться загибелі в темних водах холодної річки, бо може злетіти будь-якої миті:
- Дивна людино! Я ж маю крила, Нащо крилатим ґрунт під ногами?
Це спонукало жінку до роздумів про смисл життя людини. Я думаю, що є щось спільне між ліричною героїнею та чайкою: може, самотність, а може, «крилатість». Адже й людина має крила, але, як птах, не літає, бо людські крила зроблені не з пір’я.
Поезія «Крила» продовжує основну думку вірша «Чайка на крижині» про крилатість людини:
А як же людина? А що ж людина? Живе на землі. Сама не літає. А крила має.
Крилами, які тримають людину на землі, є чесність, щирість, поривання, вірність у коханні, довіра, працьовитість, щедрість, поетичність, надія, мрія, тобто усе найкраще, чим ми живемо. Життя безкрилої людини, котра не вміє мріяти, сіре й нецікаве. Вірш побудований на рефренах, на переліченні та протиставленні, короткому й чіткому вираженні думки.
Читаючи поезії Л. Костенко, я задумалась над символічним значенням людських крил. Чим дорослішою стає людина, тим і крила її стають більшими. Для чого людині потрібні крила? Хіба вона літає? Так. Людина літає не тільки уві сні. Крила - це те, що ми називаємо духовністю. Чому ж тоді людина має крила, а не може полетіти? Мені здається, це залежить у більшій мірі від неї самої, її прагнення, бажання, цілеспрямованості, наполегливості,.старанності. Тому кожен повинен прагнути до самоствердження, самопізнання, розвитку найкращих душевних якостей, подолання життєвих труднощів у сучасному житті, а в цьому до наші крила.
Поява поезій «Чайка на крижині» та «Крила» пов’язана з перебуванням поетеси Ліни Костенко в Польщі, зокрема в порту міста Щецин, та міркуваннями про смисл життя людини, ЇЇ призначення на землі. Лірична героїня гає за красою Одри, кораблями біля причалів. Наступає весна, ламається крига. На одній із крижин жінка побачила чайку:
Крига буйно ломилась у відкриті двері протоки.
Лід кришився, б’ючись об каміння берегове… І нарешті по Одрі - темній, широкійНа останній крижині самотня чайка пливе. Крижина тонка й прозора, але чайці байдуже, вона не боїться загибелі в темних водах холодної річки, бо може злетіти будь-якої миті:
- Дивна людино! Я ж маю крила, Нащо крилатим ґрунт під ногами?
Це спонукало жінку до роздумів про смисл життя людини. Я думаю, що є щось спільне між ліричною героїнею та чайкою: може, самотність, а може, «крилатість». Адже й людина має крила, але, як птах, не літає, бо людські крила зроблені не з пір’я.
Поезія «Крила» продовжує основну думку вірша «Чайка на крижині» про крилатість людини:
А як же людина? А що ж людина? Живе на землі. Сама не літає. А крила має.
Крилами, які тримають людину на землі, є чесність, щирість, поривання, вірність у коханні, довіра, працьовитість, щедрість, поетичність, надія, мрія, тобто усе найкраще, чим ми живемо. Життя безкрилої людини, котра не вміє мріяти, сіре й нецікаве. Вірш побудований на рефренах, на переліченні та протиставленні, короткому й чіткому вираженні думки.
Читаючи поезії Л. Костенко, я задумалась над символічним значенням людських крил. Чим дорослішою стає людина, тим і крила її стають більшими. Для чого людині потрібні крила? Хіба вона літає? Так. Людина літає не тільки уві сні. Крила - це те, що ми називаємо духовністю. Чому ж тоді людина має крила, а не може полетіти? Мені здається, це залежить у більшій мірі від неї самої, її прагнення, бажання, цілеспрямованості, наполегливості,.старанності. Тому кожен повинен прагнути до самоствердження, самопізнання, розвитку найкращих душевних якостей, подолання життєвих труднощів у сучасному житті, а в цьому до наші крила.