1. Помилки в чергуванні приголосних допущено в рядку:
А) острозький, гахівництво, боягузтво, Одещина
Б) агентство, гіганський, сиваський, убогство
В) кріпацтво, вояцтво, Житомирщина, бузький
Г) Лейпцизький, солдатський, Словаччина, піщаний
2. Позначте рядок, у якому іменники пишуться з буквою щ
А) Гали..ина, Чернігів..ина
Б) Миколаївина, Хмельни..ина
В) Оде..ина, Херсон..ина
Г) Сум..ина, Німе..ина
3. Позначте рядок, у якому в усіх словах при додаванні суфікса -ин(а) отримаємо.
ччина)
А) Кріпацький, одеський
Б) Вінницький, панський
В) київський, дрогобицький
Г) Турецький, Донецький
4. Прикметники із суфіксом -цьк- утворяться від усіх іменників у рядку
А) брат, козак, Марокко
Б) Кременчук, Нью-Йорк, Вінниця
В) Дрогобич, Овруч, глядач
Г) моряк, Гадяч, тюрки
5. НЕМАЄ орфографічних помилок у рядку
A) чешський кришталь, казахські традиції
Б) волоський горіх, Гринвіцький меридіан
В) язичницькі вірування, Запорожська Січ
Г) Магдебурзьке право, французські парфуми
6. Позначте рядок, у якому допущено помилку
А) донецький, паризький, прилуцький
Б) кременчуцький, Вінницький, лепетиський
В) турецький, товариський, солдацький
Г) поліський, запорізький, тюркський
7. Буквосполучення -ств- на місці пропуску треба писати в обох словах рядка
А) коза..0, брато
Б) люд...0, боягу...о
В) пта...0, товари...)
Г) жіно...0, студент...0
8. Прикметники із суфіксом -зьк- утворяться від усіх іменників у рядку
А) Черкаси, Полтава, Несвіж
Б) Сиваш, Чернівці, Лейпциг
B) Харків, Україна, грек
Г) Прага, Устилуг, Воронеж
Великий Мінгунський Дзвін (М'янма)
У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Дзвін (значення).
Дзвін (стцерк.-слов. ка́мпанъ — від грец. καμπάνα < лат. campana), заст. колокі́л[1] (прасл. *kolkolъ) — ударний музичний, а також сигнальний підвісний інструмент, звичайно із сталі чи бронзи, у вигляді порожнистої, зрізаної знизу груші, у якій підвішено ударник (било, язик, діал. бо́вкало). Дзвони відносяться до музичних ударних інструментів у яких звучить тіло. В давнину для того щоб дзвін видав звук використовувася такий іб дзвоніння, шляхом гойдання самого дзвона. Такий іб практикують і до нині. Але є й карельйони[джерело?].
Зміст
1 Історичний нарис
2 Найвідоміші дзвони
3 Будова дзвона
4 Виготовлення дзвонів
5 Дзвін у православ'ї
5.1 Види церковного дзвону
5.2 Зв'язок дзвону з Старозавітньою традицією використання сурм.
5.3 Ранньохристиянськ скликання віруючих на богослужіння.
5.4 Била і клепала
5.5 Поява дзвонів
5.6 Асоціація дзвонів з усіма важливими загальними і релігійними подіями
6 Дзвін у слов'янській міфології
6.1 Дзвін і сфера містичного
6.2 Магічні властивості
6.3 Асоціації та повір'я
7 Музей дзвонів
8 Фестиваль дзвонів
9 Інше вживання дзвонів
10 Прислів'я, мовні звороти
11 Див. також
12 Примітки
13 Джерела
Історичний нарис
Дзвони — один із найдавніших та найпоширеніших інструментів світу. Одними з найдавніших дзвонів вважаються китайські дзвони чжун 鐘\钟[2], що датуються 2000 — 3600 р. до н. е.
Більша частина історії дзвонів у Європі тісно пов'язана з історією християнства. Перше використання дзвонів в християнській Європі церковне передання приписує Св. Павлину, єпископу Ноланському (353—431), згідно з яким прообразом перших дзвонів були польові квіти — дзвоники, а латинська назва дзвонів campana пов'язана з італійською областю Кампанія, де розташована Нола. Історичні пам'ятки Заходу згадують про дзвони лише в VII ст. при храмах у Римі та Орлеані. Значного поширення на Заході дзвони дістали у VIII ст.завдяки Карлу І Великому. Виготовлялися дзвони зі сплаву міді й олова, пізніше до цих металів почали додавати залізо та в рідких випадках срібло. На православному Сході дзвони вперше з'явились в IX столітті за імператора Василя І Македонянина, але широкого розповсюдження при храмах дістали лише після захоплення Константинополя хрестоносцями в 1204 році під час 4-го хрестового походу.
Про певний рівень поширення дзвонів на українських землях можна говорити приблизно від другої половини ХІ століття, їх походження на думку істориків — Західна Європа. Перша літописна згадка про дзвони на Русі датована 1066 роком. У Києві дзвони були при Десятинній та Іринінській церквах. Також згадуються дзвони у храмах Новгорода (XI століття), Полоцька, Новгород-Сіверського і Володимира-Волинського (кінець XII століття). У літописах згадуються також майстри дзвонової справи Суздаля та Києва.[3] Найстаріший руський дзвін, що зберігся до наших часів, було знайдено під час розкопок 1906 р. у Києві на Подолі. Величезний за обсягом та змістовністю матеріал, що стосується історії дзвонів, технології їх виготовлення наведено в книзі[4]
Разом з дзвонами використовувалися також била і клепала, які існували до останнього часу в деяких монастирях. Але, що дивно, Русь запозичила дзвони зовсім не з Греції, звідки прийняла православ'я, а із Західної Європи. В Руській Церкві в древності для дзвонів будувались дзвіниці в вигляді стінки з наскрізними отворами (так звані ширмові дзвіниці), в яких підвішувались дзвони. З XIV ст. на Русі з'являються багатоступінчасті вежі з конусообразною покрівлею, під якю знаходились дзвони. Дзвіниця спочатку будувалася окремо від храму, але в московській архітектурі XVI—XVII ст. з'явилися храми побудовані разом із дзвіницями, які входять у будову храму, складаючи з ним одне ціле.
Такі дзвіниці ставляться в західній стороні храму так, що вхід у храм проходить через нижній поверх дзвіниці, який може бути в такому випадку притвором. Прикладом таких дзвіниць є дзвіниця у Михайлівському монастирі і Софії київській, що знаходяться в Україні, а саме у місті Києві. Поряд з такими дзвіницями продовжували зберігати і будувати храми з дзвонами в куполах на покрівлі («під дзвони», прикладом такого храму є Володимирський собор у Києві) або в окремо стоячих дзвіницях. Виникнення дзвіниць було обумовлено прагненням і спроможністю виготовляти великі і звучні дзвони. Крім цього, чим вище піднятий дзвін, тим далі його чути, отже високої дзвіниці вимагає і сама ідея дзвону.
Дзвіниця духовно може означати гору, з якої Господь благовістив Євангеліє, і мачту корабля, де знаходиться ігач, сповіщаючий про небезпеку або приближення довгоочікуваної цілі плавання, і вершину земної історії людства, на якій звучить архангельська труба, благовістячи про прихід Христа і початку вічного ідеях.
Объяснение:
Свій робочий день я прагну заповнити вкрай. Я не люблю, коли хоч одна хвилина прожита марно. Батьки ще змалку привчили мене жити корисно, цікаво і наповнено. Це корисно не тільки для мене, а й для інших. Іноді мої друзі дивуються: невже мені не хочеться відпочити, просто «поплювати в стелю», полежати? Але, особисто для мене, відпочинок — це рух. Я впевнений, що слід проживати кожен день так, щоб увечері мати результати своїх дій, що починаються з самого ранку.
Ранок у мене починається, як це кажуть, разом з півнями. Адже «хто рано встає, тому Бог дає!». Слід прислухатися до цього виразу, тому що в ньому є мудрість і життєвий досвід багатьох поколінь нашого народу. У мене є друг, собака Лорд, перед яким я маю певні обов’язки. Тому, прибравши постіль, зробивши фізкультурні вправи, я йду його вигулювати. Навіть коли я не висипаюся, двадцять хвилин на свіжому повітрі приводять мене у форму. Повертаючись додому, я вже знаю, що нас з Лордом вже чекає смачний сніданок. Після сніданку я йду в школу, бо це для мене другий дім, де я не тільки вчуся, але й зустрічаюся з друзями. Найцікавіша частина моєї діяльності починається в другій половині дня.
Між школою і басейном я маю лише годину вільного часу. Я встигаю забігти додому переодягнутися, пообідати, а ще й прогулятися з собакою. Потім я йду у басейн. Він — моя стихія. Без спорту я не можу уявити свого життя. Після басейну я продовжую заняття у шаховому клубі. Повертаючись увечері додому, я бачу світло у вікні нашої кухні — це мама чаклує над смачною вечерею. Вдома, зібравшись усією родиною, ми розповідаємо один одному про те, як пройшов наш день. І я дивуюсь: яким довгим він видався, як багато всього сталося! Після вивчених уроків, читання спортивних журналів і улюбленої книжки я засинаю. І так приємно заплющувати очі і думати: як багато я зробив за цей день!
Щодо прислів’я «Хто рано встає, тому Бог подає», то я розповім окрему історію. Ми часто їздимо на дачу за місто, а на сусідній дачі живе дуже клопіткий старий, який весь час чимось зайнятий: перекопує, садить, підв’язує, підгодовує рослини. Він дуже любить квіти, і на його ділянці їх безліч. Вони радують око десятком різноманітних відтінків і пахнуть до самої осені.
Одного разу ми приїхали ввечері і мама оголосила, що завтра встанемо раніше, приготуємо їжу, оновимо клумби. Але встали пізно. Мама до півночі читала книгу, тато вирішував шахові задачі, а я сидів за комп’ютером. Коли ми, потягуючись і позіхаючи, вийшли з будинку, Андрійович був вже в саду. Привітавшись з нами, заговорив з мамою про квіти.
Старий розповів, що встав зі сходом сонця, перекопав землю на клумбах, вніс добрива, використовуючи останні досягнення американської агротехніки, посіяв однорічні квіти, поправив альпійську гірку, відрегулював систему поливу. Поскаржився на те, що дощ буде, бо у нього болять ноги.
Ми почали працювати. Але пішов дощ, який не припинявся весь день. Ми поверталися в місто, так нічого не зробивши в саду. Вже в машині мама сказала: «Так, мав рацію Андрійович: «Хто рано встав, той не втратив». А батько додав, що бабуся це прислів’я говорила інакше: «Хто рано встає, тому і Бог подає!»
Объяснение: