1. Поширене означення треба відокремлювати комами в реченні (розділові знаки пропущено)
А Мечем і кров'ю писані кросворди ніхто уже повік не розгада.
Б Темна ніч напоєна степовими пахощами пропливала над Асканією.
В Найдовше сніг тримається в присипаних листям чи землею ровах.
Г Край моря сонце золотить укриті лісом гори.

2. Непоширене означення обов'язково треба відокремлювати комами в реченні (розділові знаки пропущено)
А Вечір морозний і зоряний надходив швидко.
Б Сніг блискучий та легкий здається падає на серце прямо.
В На річку вже налягла ніч суха й тепла своїм чорним покривалом.
Г У кімнату ться сонячне світло тепле спокійне.
3. Перед виділеним сполучником треба поставити кому в реченні (розділові знаки пропущено)
А Підмет здебільшого виражається іменником або займенником.
Б І дорослі і діти полюбляють ескімо або морозиво в шоколаді на паличці.
В Високо ліризму сповнені народні пісні або балади.
Г Для зміцнення фундаменту використовують дуб або кедр
4. Одиничний дієприслівник треба відокремлювати комами в реченні (розділові знаки пропущено)
А Ідуть дівчата в поле жати співають ідучи.
Б Із вирію летять курличучи журавлині ключі.
В Погомонівши молодята пішли з садка.
Г Чорна качка тримається на воді розпластавшись.

5. Обставину НЕ ТРЕБА відокремлювати комами в реченні (розділові знаки пропущено)
А Забувши сміх ми слухали нового вчителя схилившись на парти.
Б Білий кінь повіддя попустивши летить у степу.
В Уже за Лебединським лісом вороги бігли не чуючи ніг.
Г Пором плив перерізаючи пощерблену хвилями місячну доріжку.

6. Відокремлений додаток ужито в реченні.
А Ніч була темна, але тиха.
Б Дозволь мені, мій вечоровий світе, упасти зерням в рідній бороні.
В Чіпка нікого не любив, за винятком баби Оришки.
Г І все-таки до тебе думка лине, мій занапащений, нещасний краю.

7. Уточнювальним членом ускладнено речення
А Односельці вирішили зібратися вранці біля млина.
Б Я колись мрія стати льотчиком ще в п'ятому класі.
В У травні на Хрещатику каштани цвітуть.
Г Увечері за ставком як солодко співає соловейко!

Осіння пора! Як заворожує вона своєю красою. Але найбільш чаруючим і гарним постає перед нами осінній ліс.  

Чудово, неначе в казці! Все навколо виблискує під яскравими промінчиками лагідного сонечка. Вже не почуєш веселих пісень дзвінкоголосих пташок. З дерев повільно опадає останнє листя, наче пофарбоване чарівним пензлем у жовтогарячий колір. Воно замріяно кружляє у повільному таночку, поки тихо долетить до землі. Приємно йти доріжкою, коли під ногами лагідно шарудить різнобарвний килим осені. А вітерець, пустотливо граючись, розносить по всьому лісу приємні пахощі достиглих ягід. Поважно хитають маленькі ялинки та високі сосни своїми вічнозеленими верхівками, ніби мирно розмовляючи між собою. Тільки свіжий подих вітру інколи порушує цю розмову. Аж ось у густих вітках блискавично промайнула і миттєво сховалась руденька білочка — весела сусідка всіх дерев і невпинна трудівниця.

Він один із тих поетів, які не боялися висловлювати свою думку, прославляти Україну, засуджувати її катів. Мабуть, через це його вважають Батьком України, через це його «Кобзар» є у кожній українській оселі, тому його творчість така близька кожному.

Якби мене запитали: «Коли саме творчість Тараса Шевченка з’явилась у моєму житті?», я б, мабуть, не змогла дати точної відповіді. Він був у моєму житті завжди. З раннього дитинства мої батьки, читали мені вірші Кобзаря. Пам’ятаю, як приїхавши, одного разу, до бабусі в село, я стала на стілець, і почала розповідати «Садок вишневий». Тоді я була переконана, що цей вірш написаний саме про наш садок. Той, у якому ми так любили збиратися сім’єю. Там, де тато, узявши мене на коліна, неодноразово розповідав про великого генія, про Шевченка.

Ішов час, я дорослішала, а разом з тим і дорослішали вірші, які я читала. Якоїсь миті мені стало жаль Катерину із однойменної повісті, я перейнялася долею жінки-матері, яку можна побачити у багатьох творах письменника. Я поновому відкрила для себе Україну. Величну, з багатою історією державу, у якій жили чудові люди, яких, чомусь так хотіли знищити. Кожен твір, який я читала, змушував замислитись, роздумувати, відчути. Я дотепер пам’ятаю ті відчуття, коли вперше прочитала «Розриту могилу» і «Великий льох». Мене немов охопили мурахи. Стало страшно, що все це відбувалося на нашій землі.