1.Укажіть правильне визначення прийменника.
Прийменник — незмінна службова частина мови, що надає реченню або окремим його членам певних відтінків значення або служить для утворення окремих граматичних форм.
Прийменник — незмінна службова частина мови, що вживається для зв’язку частин складного речення.
Прийменник — незмінна повнозначна частина мови, що вживається для зв’язку однорідних членів речення.
Прийменник — незмінна службова частина мови, що виражає залежність іменника, числівника, займенника від інших слів у словосполученні та реченні.
2.Прийменником є виділене слово в реченні:
Я люблю свій рідний КРАЙ;
Посадила КРАЙ дороги тополю.
Пісне, серця мого не КРАЙ!
Мій КРАЙ— земля моїх предків.
3.Укажіть рядок, у якому всі прийменники Через, заради, поміж.
На, до, під.
Край, поперед, з-попід
Від, у разі, під кінець.
4.Укажіть рядок, у якому всі прийменники складені.
До, заради, поміж.
На, через, уздовж.
Край, поперед, з-попід
На відміну від, у разі, під кінець.
Укажіть рядок, у якому всі прийменники складні.
5.На відміну від, у разі, під кінець.
На, через, уздовж.
Задля, поперед, з-попід
До, заради, поміж.
6.Укажіть рядок, у якому всі прийменники непохідні.
Без, од, над, посеред.
Поміж, обабіч, щодо.
На, від, із, за.
Близько, до, по.
7.Укажіть рядок, у якому всі прийменники похідні.
Без, од, над, посеред.
Поміж, обабіч, щодо.
Без, кінець, із-за, на.
Попід, близько, до, по.
8.Визначте рядок , у якому НЕ всі прийменники похідні.
Близько, вглиб, через, протягом.
Посеред, коло, назустріч, поміж.
Навколо, край, вздовж , кінець.
Поряд, попід, наперекір.
9.Визначте рядок, у якому похідні прийменники утворені від іменників.
Коло, край, кінець, протягом.
Наперед, навколо, крізь, назустріч.
Углиб, уздовж, навпроти, поруч.
Углиб, посеред, задля, відповідно до.
10. Визначити рядок, у якому всі похідні прийменники утворилися шляхом поєднання двох і більше непохідних прийменників.
Задля, попід, із-за;
Поряд з, попід, попри;
Углиб, з-поміж, зсередини;
Зверху, з-за, збоку, від.
11.Визначити рядок, у якому похідні прийменники утворені від прислівників.
Близько, вглиб, край, посеред;
Напередодні, окрім, замість, проміж;
Навколо, навкруги, уздовж, упоперек;
Назустріч, протягом, кінець, наперекір.
12. Укажіть речення, в яких непохідний прийменник вживається з Р.в. (кілька варіантів).
Під лежачий камінь вода не тече.
Його робота не лізе ні в які ворота.
У лінивого і піч не пече.
Без наполегливості не знатимеш вдачі.
13. Відредагуйте речення. 1. Найінтереснішими є підручники по українській мові та хімії. 2. Ученик пропустив кілька уроків із-за грипу. 3. Ми балакали за нашого любимого письменника, а потім про оцінки по тестових завданнях. 4. Згідно наказу директора змагання по футболу відбудуться після карантину.
В образі жінки Тарас Шевченко традиційно втілює узагальнений олюднений образ України, яка уявляється йому незахищеною істотою, що втратила свої часи раю. Тому, можливо, поет вдається у своїх творах переважно до образів жінок-покриток, ославлених, зневажених, але прекрасних у своїй материнській любові, своїй чистоті.
У тому шляху, який протягом життя проходять героїні творів Т. Г. Шевченка, немовби втілюється цілий шлях людства, що його необхідно пройти для морального очищення, одухотворення.
Коли ми говоримо про жіночу долю в творах Т. Шевченка, на думку спадають перш за все три його знамениті поеми: «Катерина», «Наймичка» і «Марія».
Написані в різні періоди, ці поеми істотно відрізняються за стилем, за авторськими настановами. У «Катерині» переважає романтична піднесеність, у «Наймичці» — змалювання конкретної життєвої ситуації, у «Марії» — прагнення символічного узагальнення. Однак всі три твори дуже тісно пов’язані між собою cхожістю життєвого конфлікту вони немовби становлять цілісний триптих. Євген Сверстюк писав з цього приводу: «Якщо «Катерина» —поема-притча про зневажену й зруйновану любов, що не вміла шануватися, здатну світити за всяких обставин, то «Марія» — поема-міф про святу любов, яка в людській душі возобновилась і досі світить в «душі скорбящій і убогій».
В образах трьох жінок Шевченко немовби подає три сходинки наближення людини до вічних істин, до мудрості й краси.
Усі три жінки опинилися в однаковій ситуації — народили позашлюбну дитину, і це стосується навіть біблійної Марії, яку поет робить земною жінкою і, водночас, символом чистої жіночності, материнства.
Усі три жінки — Катерина, наймичка Ганна, Марія — вродливі, добрі, лагідні, смиренні. Вони через свою наївну щирість чинять гріх і стають покритками.
В образі Марії це суперечить біблійній оповіді, адже ми знаємо про непорочне зачаття її. Однак не слід вбачати в цьому атеїстичних поглядів Т. Шевченка, скоріше за все, таке навмисне «зниження» образу потрібне було йому для більшої правдивості зображення.
Катерина стоїть ніби на найнижчій сходинці цього душевного очищення. Найтяжчий гріх її полягає в тому, що вона наклала на себе руки і відступила перед силою зла, уособленого в образі москаля, тобто мимоволі дала йому більшу силу, прирікаючи на смерть свого власного сина. Отже, Катерина виявила слабкість, схибила перед своїм материнським обов’язком.
Автор не засуджує героїню за її слабкість, а навпаки, жаліє. Бо вона є уособленням усіх слабких і беззахисних, тих, хто потребує опіки сильних, хто потребує віри й терпіння.
Наймичка Ганна — це сильніша людина, яка віддала своє життя синові, виховала його, була з ним поруч. Тобто вона спокутувала свій гріх щоденним стражданням і працею, зробивши все задля щастя сина.
Іван Франко так оцінив цей образ: «Наймичка — натура безмірно глибока, чуття у неї не тільки живе, але сильне та високе, любов до дитини така могуча, що перемагає все інше, заслонює перед нею весь світ, заставляє забувати про себе саму, віддати все своє життя не для хвилевої покути, але для довгої жертви на користь своєї дитини».
І найвищий щабель краси материнської любові, чистоти почуття — це Марія. Плід її жіночого гріха став нням для всього людства. А після розп’яття Христа, свого Сина, Пречиста Діва знайшла в собі сили надихнути своїм «святим огненним словом» апостолів, що виявилися «нетвердими й душеубогими» людьми. Ця слабка й змучена жінка єдина в тяжку годину не втратила віру, понесла естафету добра, не дала йому зникнути, тобто віддала себе у жертву людству, яке вбило її сина. Жертва цієї матері — це символ всепрощення й любові до всього сущого, символ вищої мудрості, яка цінніша за сьогоденні інтереси, почуття й образи.
Іван Франко дав дуже високу оцінку третій поемі Т. Шевченка: «Шевченкову поему «Марія» треба зачислити до найкращих, найглибше задуманих та гармонійно викінчених поем Шевченка. Вона займає визначне, з деякого погляду навіть перше місце між поемами Шевченкової поетичної творчості» .
Марія стала загальним ідеалом людини у Шевченковому «Кобзарі»:
О світе наш незаходимий!
О ти, пречистая в женах!
Благоуханний сельний крине!
Шевченко надає жінці визначну роль у творенні українського національного життя. Так, у «Катерині» він перш за все підкреслює, що дівчина українка, й за моральними якостями протиставляє її «москаликові». Жінка для Шевченка — хранителька родинного вогнища, продовжувач роду. Жінка зберігає затишок оселі й мову, якої навчає своїх дітей. Саме на жінку, як ми бачимо в поемі «Марія», поет покладає роль у нні людства від зла й нелюбові. І долі жінок з поем Т. Г. Шевченка відображають загальну долю людства й українського народу. А отже, і його сподівання на відродження.
Поснідавши, Гнат узяв сокиру і подався на двір.
Займався пишний січневий ранок. Золотий промінь сонця перелинув зі сходу на захід, і вершечки синіх хмар зайнялись червоним полум’ям.
Сонце, мов здорова червона діжа, випливало з-за краю землі та обгорталось блискучими хмарками, що спалахнули від сонячного проміння, мов солома від вогню.
Гнат оглянув хуру дров, що привіз учора з лісу, і заходився рубати їх. Стук сокири по сухому дереву далеко котився в рожевому морозному повітрі…
Помивши посуду після обіду та поприбиравши в хаті, Настя сіла на лаві під вікном вишивати сорочку й закинула на шию червону та чорну заполоч.
Біле шитво вкрило її коліна. Настя взялась до роботи та ще раз глянула на хату. В хаті було чисто та гарно, як у квітничку. З білих стін дивились гарні боги, заквітчані сухим зіллям, обвішані рушниками. Чепурний комин білів, аж сяяв. Долівка була гладенька та жовта, як віск. Веселий ранішній промінь грав на полив’яних мисках, що стояли в миснику, ушиковані, як військо.
Настя любила свою веселу, теплу хату. В сій маленькій хатині зазнала вона щастя.