1.Виписати із запропонованого тексту усі слова, у яких можливе чергування голосних. Щастя… Справді, чому воно має лише однину?.. Може, тому, що одне переважує безліч нещасть?.. Щастя неможливо купити. Його потрібно заслужити. Люди завжди чекають на нього, як на диво. Але ж щасливими вони бувають лише лічені хвилини, години, дні. Та попри все чекають. Чекають і мріють про те, чого ніколи не бачили в очі, не відчували на дотик, не смакували і навіть не знають його запах. Кажуть, коли людина щаслива, то сяє, мов сонце влітку. І, здається, ця людина ніколи не знала бід і нещасть на своєму життєвому шляху. Ходить собі весела, пурхає, немов пташечка, забуваючи про все на світі. Але стати щасливим не так вже й складно, як люди звикли думати. Щастя, воно навколо нас, і, може, тому його не помічають? Щастя у вітерці в полудневу спеку. Щастя у сні нічному. Приємному, як дотик пір’їни. Щастя у дитячому сміхові. Дзвінкому, як пташиний спів навесні. Щастя – скрізь. Варто лише придивитися.
2. До поданих слів доберіть такі їх форми, щоб у кожній парі було представлене чергування /о/, /е/ з нулем звука ( наприклад: сон-сну).
Сон, палець, хлопець, пеньок, пень, січень, краєчок, холодець, гонити, учень, гайок, куток, червень, вівторок, рівень, квиток, жовтень, вітер, шматок, в’язень, вузол, мене, творець, бубон.
ответ:
у людини безліч чеснот: доброта, щедрість, чуйність, уміння співчувати і любити і багато інших. і усі вони засновані на любові людини до людини. і є ще така щиросердечна якість, як милосердя. і воно теж спрямоване на те, щоб довести, що несправедливе латинське крилате висловлення «людина людині вовк». але мені здається, що саме милосердя виявляти найважче. для того щоб бути милосердним, потрібно уміти прощати. потрібно бути щирим гуманістом. тому що споконвічно милосердя було проявом великодушності до поваленого ворога. та й зараз, на мій погляд, милосердя — це прояв великодушності до того, до кого не хочеться його проявляти.
легко поспівчувати бабусі в переході метро, поклавши їй у протягнену долоню кілька монет. легко здаватися щедрим, купити молодшій сестричці не звичайні льодяники, а шоколадні цукерки. легко бути добрим, молодій мамі нести коляску на сьомий поверх. і як же важко утриматися від того, щоб не «добити», не знищити, не деморалізувати цілком переможеного ворога. і ще: бабуся побажає здоров'я на подяку за милостиню, сестричка поцілує в щічку липкими від шоколаду губами, молода мама гаряче подякує за . адже відповіддю на добро найчастіше буває добро. тільки ворог за милосердя навряд чи подякує. а може зненавидить, хто знає.
важко тому, з ким ти в поганих стосунках, але хто насправді має потребу у твоїй і або твбїй поблажливості. іноді бути милосердним нестерпно важко. і, зрозуміло, це дано не кожному. і мені навіть здається — тільки обраним.
мы это делали,11 за все это:)
Объяснение:
Український живопис XIV—XVI століть розвивався під великим впливом традицій живопису Київської Русі. Про це свідчать зміст, стиль, іконографічні та технічні особливості українського іконопису. На жаль, за браком пам’яток немає змоги простежити послідовно всі етапи становлення локальних малярських шкіл на території України в умовах феодальної роздробленості й пізніше, в період формування української народності. Наше уявлення про українське середньовічне малярство в основному базується на іконах, що збереглися на території Галичини, зокрема у деяких районах Карпат, розташованих осторонь від татарських шляхів .
В умовах жорстокого політичного та соціального гніту українське малярство XIV— XVI століть, незважаючи на свій релігійний характер, було своєрідним виразником та носієм прагнень народу в його боротьбі за своє збереження і повноцінне виявлення.
За силою художнього й поетичного виразу тогочасне українське малярство можна порівняти з усною народною творчістю. Різниця лише в тому, що в народних думах, піснях і переказах живою образною народною мовою оспівується героїчна боротьба українського народу з татарами, турками та іншими загарбниками, що спустошували країну, нівечили народ, його культуру. Тимчасом малярство, хоч і було регламентоване церковними канонами, відгукувалося на жорстоку дійсність певними, дуже узагальненими образами — символами, часто поданими у своєрідній народній інтерпретації.
Якщо за часів Київської Русі в оформленні інтер’єру культових споруд провідну роль відігравав монументально-декоративний живопис — мозаїка та стінопис, то в даний період інтенсивного розвитку набув іконопис, пов’язаний переважно з монументальними комплексами іконостасів.
Суцільна стіна іконостаса з кількома рядами поставлених у певному порядку ікон відмежовує у східній церкві вівтар від головного приміщення — нефа. Іконостас виник із стародавньої вівтарної огорожі — кам’яної або дерев’яної — ще за часів раннього християнства і набув широкого розвитку у Візантії в другій половині IX—XI столітті. У давньоруських спорудах іконостаси були невисокі, складалися з двох ярусів і не закривали мозаїчного декору вівтарної апсиди. Існує припущення, що розвиток іконостаса у висоту йшов паралельно з занепадом мозаїчної техніки, що дорого коштувала, і пов’язувався з будівництвом дерев’яних церков, де не було монументальних розписів.