2.Поясни значення таких фразеологічних виразів. З 3-4 із них склади речення і запиши. Підкресли усі члени речення. Яким членом речення є фразеологічний зворот у кожному із них? П’ятами накивати. Викинути колінце. Крізь зуби. Замилювати очі. Вилами по воді писано. Ні риба ні м’ясо. Витрішки купувати. Бити байдики. Товкти воду в ступі. Кінці в воду. Води багато утекло.
3.Запиши фразеологізми з українськими відповідниками. Скориставшись довідкою, поясни їх значення.
Зразок. Совершить покушение - вчинити (зробити) замах. Сломя голову. И след простыл. Переменить гнев на милость. Смех да и только. Ни пава ни ворона. Стереть в порошок. Было да сплыло.
Довідка. Стрімголов. Змінити гнів на ласку. Сміх та й годі. І сліду не лишилось. Ні пава ні ґава. На порох стерти. Було та за водою пішло (або було та загуло).
4.Запам’ятай значення і походження наведених фразеологізмів. З 3-4 із них склади речення і запишіть. Підкресли усі фразеологізми як члени речення.
Гомеричний сміх — невтримний, громоподібний, подібних до сміху старогрецьких богів, описаного Гомером в його «Іліаді» й «Одісеї».
Лебедина пісня — останній прояв якої-небудь діяльності (від повір’я, що ніби лебідь співає один раз у житті — перед смертю).
Проходить червоною ниткою — про яку-небудь думку, ідею, що чітко виділяється, панує (в англійському флоті, щоб запобігти крадіжкам, в середині канатів впліталась червона нитка).
Аріаднина нитка — дороговказівна нитка іб вийти зі скрутного становища (за ім’ям Аріадни, яка згідно з грецьким міфом, дала Тезею клубок ниток і цим до йому вийти з лабіринту).
Сізіфова праця — безкінечна і безплідна робота (по імені старогрецького міфічного царя Сізіфа, покараного за зневагу до богів тим, що повинен був викочувати на гору великий камінь, який зараз же скочувався вниз).
5.Виразно прочитай речення. Визнач в них фразеологізми і поясни їх стилістичну роль. Запиши (на вибір) кілька речень.
1.Коні ставали диба і не хотіли іти (О. Кобилянська).
2.І гнало ним назад так, що він землі під ногами не чув від страху (О. Кобилянська).
3.І хто це тобі на нас намотав? І ти віриш? Намотав собі на ніс, що я з ним говорила (О. Кобилянська).
4.Вік прожити — не ниву пройти гомінливу. Ну, а ти вже із нами пройди тую ниву! (А. Малишко).
5.Удова, не плачте з туги, правди у сльозах нема (Д. Павличко).
6.Перепиши речення — крилаті вирази. Допиши до них ще кілька прикладів.
1. Людина — це звучить гордо (М. Горький).
2. Бути або не бути (В. Шекепір).
3. Учітеся, брати мої, думайте, читайте (Т. Шевченко).
4. Послухали лисичку — і щуку кинули в річку (Л. Глібов).
Перше що вразило мене-це епіграф поеми, в якому автор розкриває головну ідею твору: довести до читача правду про країну зла та насильства. На самому початку автор іронічно змальовує людей, які населяли країну і розповідає про їхню працю в таких рядках: “той мурує-той руйнує”. Сюжет поеми складається з 3-х картин в яких автор по черзі описує Україну, Сибір та столицю Російської імперії Санкт-Петербург. В першій картині автор дуже вдало змальовує рідні пейзажі та схід сонця в безтурботних тонах. Але раптом як грім серед ясного неба автор придивляється та баче: як під тином лежить опухла від голоду дитина, що не все так гарно на рідній земл,і що люди потерпають від експлуатації на панщині, мруть від голоду, тяжких хвороб. Ось що вражає в цій картині вдало змальований поетом пейзаж та страшні муки рідного народу на його красивій землі.
Друга картина-це політ над вічною мерзлотою Сибіром. Тут автор також доносить до читача пейзаж, але зимовий. Далі герой комедії чує, як затріщали кайдани і як тяжко людям у неволі. Тут герой бачить не тільки злочинців, але й на думку автора, чесних і справедливих людей, одним словом цвіт нації. Ця картина ще страшніша за попередню, бо тут герой зрозумів до чого дійшов уряд зібравши всіх неугодних у тісній могилі. Далі герой ставить запитання: а за що народ терпить такі муки, і обвинувачує в цьому царя. Далі автор рішуче закликає боротися проти царату. Ось чим вразила мене ця частина, рішучістю автора та його закликами боротьби проти гнобителів.
Третя картина, як і попередні починаються з пейзажу, але на цей раз вже міського. Автор описує російські міста. Коли герой потрапляє в столицю імперії то зустрічає свого земляка дрібного чиновника, який своєї рідної мови відцурався та чужої не навчився. Тут автор називає цього чоловіка мерзенним каламарем і описує його, як втратившого національну свідомість та гідність. Потім герой потрапляє до палацу царя і викрикує: “Ось де рай!”. Потім автор вдало змальовує панів, називаючи їх пикатими. Пузатими. Потім автор описує царське подружжя застосовуючи при цьому різні художні засоби. І вкінці автор доходить висновку що цар це не цар без тюрми народів-Сибіру, без своєї челяді, та чиновників. Ця частина дуже вражає сатиричними описами царату та чиновників.
Ця сатирична поема дуже вдало поєднала в собі опис страждань простого народу, який не прокладаючи сил тяжко працює на своїй землі і водночас вмирає з голоду, та райське життя панів, які живуть собі безтурботно в розкоші та достатку.