3.Складносурядне речення утвориться, якщо серед варіанті продовження речення Світ любив його...вибрати: але ненавидів простий люд
аби тільки здобути довгоочікувану волю
та батько не бачив сина на сцені
чи ненавидів, заперечуючи право на малювання та складання віршів
проте він ненавидів його
Однією з основних духовних потреб людини є спілкування. Спілкування з тим, кому можна довіряти, хто завжди зрозуміє та підтримає, на кого можна покластися у будь-якій життєвій ситуації. Саме таким і повинен бути справжній друг — щирим, відданим, порядним. У великому світі людині важко знайти собі такого друга, але ще важче — не втратити його через якусь дрібницю, не «розміняти» стосунки з ним. Справжнім є саме той друг, із яким разом пройшли і радощі, і печалі, і який і в радощах, і в печалях залишився поруч.
Хоча кожен із нас у якомусь сенсі є егоїстом, справжня дружба — це такі стосунки, які вимагають відданості, а іноді, навіть, і самопожертви.
Нині ледве не в усьому світі символи року позначаються китайською демонологією. Літолік символізують то "дерев’яна мавпа", то "вогняний дракон", то "білий тигр". Натомість єдиний птах у цьому ряду - півень, один з найулюбленіших для українців пернатих.
Аби не бути голослівним, згадаймо наші національні традиції. Ще до впровадження християнства наші пращури віддавали цій птасі особливу шану. Якщо в інших народів (зокрема й сусідів-слов’ян) приносили в жертву своїм богам велетенських тварин, а подекуди й людей, то наші дайбожичі на величні свята - лише півнів. Один з літописів засвідчив, що вої на чолі з київським князем Ігорем, пропливаючи на човнах повз Хортицю, зупинялися біля священного капища й залишали півня.
Півень як жертва виступає в казках, скажімо, у добре відомій оповіді про Котика й Півника: "Несе мене Лиска за темнії ліси, за синєє море, за крутії гори", - плаче-голосить Півник. У казках відобразилась ідея жертовності заради вічності життя, підтримання усталеного порядку.
Чим же заслужив таку шану пернатий? Наші пращури вірили, що півень слугує надійним оберегом у господарстві - "якщо його бракує, то обов’язково заведеться сатана". У дохристиянських віруваннях уважалося, що когут народився з "мертвого" яйця, і тому він, обранець сонячного бога, щодосвіта викликає денне світло. Саме з цією метою люди вважали за обов’язок тримати в господарстві цю провісну птаху.
Українці вірили, що чорні сили правують од півночі й до півнячого співу. Щойно зачується кукурікання - зникає всяка нечисть. Не випадково зберігся давній звичай: коли зводили нову оселю, то перед уходинами до світлиці запускали на ніч когута. Це символізувало, що досвітковий півнячий голос вижене з помешкання нечисту силу, а відтак родина убезпечиться від усіляких негараздів. Тому не дивно, що фронтони на дахах прикрашали різьбленими оберегами цієї птахи; їх вишивали й на рушниках, котрі вивішували над вхідними дверима, а почасти й на покуті, бо, як мовить народна приказка, "без півня і хата глуха".
Аж ніяк не всі знають, що чумаки, вирушаючи в Крим по сіль, обов’язково брали з собою й когута. Він не лише вважався охоронцем од нечистої сили, а й був своєрідним будильником, - як птаха проспівала, мандрівники тут же знімали намети й вирушали в дорогу. До речі, у давніші часи, коли не вистачало годинників, досвіток визначали за півнячим кукуріканням.
(40-44) Образ птахи трапляється і в дитячому фольклорі. Пам’ятаєте віршик: "Два півники, два півники горох молотили ... "? У казках півень виступає не тільки добрим господарем, але й ревним охоронцем свого чада від підступної лисиці. Не випадково найпопулярнішою іграшкою були півники - свистунці, що їх повсюди в Україні виліплювали з глини народні майстри.
Нарешті, півні вважаються своєрідними провісниками й синоптиками. Селяни знали: якщо когут часто кукурікає біля вікна, то це вірна прикмета, що хтось із домашніх помре; коли ж на порозі - прийдуть несподівані гості. На них варто чекати й тоді, коли домашній охоронець обійде довкіл хати та прокукурікає: у який бік спрямує дзьоба, звідтіля і з’являться погостювальники. За таких випадків приказували: "Якщо дорогий гість, то нехай тобі буде золотий хвіст, а якщо буде поганий гість, то нехай одпаде і той хвіст".
Загалом, господарі намагалис домашнім охоронцем, щоб він мав доброчинне оперення, адже кольорова символіка багато важила в українській міфології. Щоби домашній охоронець приносив злагоду та добробут, господарі намагалися обзавестися півнем не будь-якого кольору, а певного оперення - переважно золотавого.
Будемо сподіватися, півник і далі приноситиме нам щастя, бо щодосвіта голосисто оповіщатиме нас.