Люди дуже часто говорять про те, що потрібно творити добро, і тоді світ стане кращим. «За добро добром відплачують» - говорить народна мудрість. Але з екранів телебачення часто демонструють зовсім протилежне: от зробиш комусь добро, а він тобі злом віддячить.
І знайомі з цим згодні: невдячні люди дуже часто трапляються навколо нас. Можливо, злом вони за добро не відплачують, але й подяки від них не дочекаєшся.
Але чому все одно потрібно творити добро? Мабуть, тому, що це нагальна потреба людини – посміхнутися комусь, простягти руку до До перейти вулицю, зігріти змерзлого, винайти для хворих чудодійні ліки. Або просто сказати добре слово підтримки.
Звичайно, коли людина говорить красиві слова та обіцянки – це ще не так багато вартує. Потрібно підкріпляти свої слова реальними вчинками.
Я думаю, що творити добро – це потреба навіть не просто людини, а всякої живої істоти. Скільки буває випадків, коли, наприклад, кіт виховує покинутих цуценят, або навіть вовки вигодовують загублених у лісі людських малюків. Не може жива істота жити без того, щоб самому творити добро. Усі релігії світу вчать нас робити добрі вчинки, і християнська віра теж.
Мабуть, у нашому непростому світі складно творити добро. І мені, як і усім, теж хочеться його творити. Але не завжди виходить. Часто забуваєш, що потрібно сказати щось хороше, а замість цього дратуєшся та огризаєшся на близьких та друзів. А потім почуваєшся дуже соромно. Часто губишся, коли час зробити добрий вчинок, а потім думаєш: потрібно було вчинити так і так…
Ми боїмося чинити добро, тому що не впевнені, що нам за це віддячать. Хотілося б скинути ці обмеження і просто робити добро безкорисливо, не сподіваючись на вигоду. Від цього можна отримати велику, безмежну радість. Найщасливіші люди – ті, хто вміє допомагати іншим просто по волі своєї душі. І для них це так само природно, як дихати. Оточуючі інколи вважають таких людей майже святими.
А той, хто добра не робить – він неначе живе у неповну силу, зіщулившись, озираючись навколо: де б вигоду знайти. Він не проживає половину свого життя, і з його очей ніколи не ллється життєдайний світ. Часто і дивитися на такого не хочеться.
Знаєте, одним з прикладів безкорисливої доброти я вважаю героїню поеми «Наймичка» Тараса Шевченка. Ганна виховувала свого сина, все робила для нього, хоч знала, що він не вважає її своєю матір’ю. Він міг би вирости та вигнати її на вулицю – адже для нього вона була усього лише наймичкою. Стара та хвора наймичка кому потрібна? Ганна цього не побоялася, і все життя віддала Маркові та його родині. І серце хлопця відізвалося на її доброту - він полюбив її як матір. Добро все одно знаходить справжню подяку, я в це вірю.
І знайомі з цим згодні: невдячні люди дуже часто трапляються навколо нас. Можливо, злом вони за добро не відплачують, але й подяки від них не дочекаєшся.
Але чому все одно потрібно творити добро? Мабуть, тому, що це нагальна потреба людини – посміхнутися комусь, простягти руку до До перейти вулицю, зігріти змерзлого, винайти для хворих чудодійні ліки. Або просто сказати добре слово підтримки.
Звичайно, коли людина говорить красиві слова та обіцянки – це ще не так багато вартує. Потрібно підкріпляти свої слова реальними вчинками.
Я думаю, що творити добро – це потреба навіть не просто людини, а всякої живої істоти. Скільки буває випадків, коли, наприклад, кіт виховує покинутих цуценят, або навіть вовки вигодовують загублених у лісі людських малюків. Не може жива істота жити без того, щоб самому творити добро. Усі релігії світу вчать нас робити добрі вчинки, і християнська віра теж.
Мабуть, у нашому непростому світі складно творити добро. І мені, як і усім, теж хочеться його творити. Але не завжди виходить. Часто забуваєш, що потрібно сказати щось хороше, а замість цього дратуєшся та огризаєшся на близьких та друзів. А потім почуваєшся дуже соромно. Часто губишся, коли час зробити добрий вчинок, а потім думаєш: потрібно було вчинити так і так…
Ми боїмося чинити добро, тому що не впевнені, що нам за це віддячать. Хотілося б скинути ці обмеження і просто робити добро безкорисливо, не сподіваючись на вигоду. Від цього можна отримати велику, безмежну радість. Найщасливіші люди – ті, хто вміє допомагати іншим просто по волі своєї душі. І для них це так само природно, як дихати. Оточуючі інколи вважають таких людей майже святими.
А той, хто добра не робить – він неначе живе у неповну силу, зіщулившись, озираючись навколо: де б вигоду знайти. Він не проживає половину свого життя, і з його очей ніколи не ллється життєдайний світ. Часто і дивитися на такого не хочеться.
Знаєте, одним з прикладів безкорисливої доброти я вважаю героїню поеми «Наймичка» Тараса Шевченка. Ганна виховувала свого сина, все робила для нього, хоч знала, що він не вважає її своєю матір’ю. Він міг би вирости та вигнати її на вулицю – адже для нього вона була усього лише наймичкою. Стара та хвора наймичка кому потрібна? Ганна цього не побоялася, і все життя віддала Маркові та його родині. І серце хлопця відізвалося на її доброту - він полюбив її як матір. Добро все одно знаходить справжню подяку, я в це вірю.
Объяснение:
1. Виділене слово є сполучником у реченні
А Та не злічить віків, що встигли вже пройти.
Б Добре тому ковалеві, що на обидві руки кує.
В Не писав я до тебе в останні два дні через те, що був у дорозі.
Г О, як потрібно вміти дорожити безцінним спадком, що дали віки.
Д Беруть на кпини молоді міста прапращурів, що вийшли з неоліту.
2. Установіть відповідність.
1.означальне А Народ, що не знає своєї історії, є народом сліпців.
2 з’ясувальне Б Я сідаю на горбик зігрітий, щоб ключі журавлині зустріти.
3 обставинне наслідку В Струни чекають, щоб пальці торкнулись до них.
4 обставинне мети Г Дарма що сніг хрумкотить під ногами, але весна своє бере.
Д Дощ тут випав менший, так що ледве прибив пилюку.
3. Визначити вид підрядності:
Розкажи, як за горою сонечко сідає, як у Дніпра веселочка воду позичає (Т.
Шевченко).
А однорідна Б послідовна В Неоднорідна
4. Визначити вид підрядності:
Епохо, дай мені завзяття на кожен день, на кожну мить, щоб міг нащадкам
розказать я про те, як ми навчились жить (М. Сингаівський).
А однорідна Б послідовна В Неоднорідна
5. Визначити вид підрядності:
Коли в тебе віра у працю згасає, поглянь на ту річку, що скелі зриває (Ю. Гойда).
6. У якому рядку складнопідрядне речення містить неоднорідні підрядні
частини?
А Коли музика затихла, хлопець відчув чудне заворушення, якусь глибоку
турботу, бо мотив завмер недокінчений (В. Підмогильний).
Б Я падаю в натоптані сіном санки, які виносить нас у широкий засніжений світ,
де у паморозі срібно туманіють верби.
В Через одчинені двері примітила, як марево грає над вербами, над городами, як
білі хмари пливуть по небі (І. Нечуй-Левицький).
7. Укажіть складнопідрядне речення, у якому НЕПРАВИЛЬНО визначено
тип підрядної частини.
А Самі слова на голос навертались, як сльози навертаються на очі. (Підрядна
означальна)
Б Навколо стояла така тиша, що чути було золотий дзвін переджнив’я. (Підрядна
міри і ступеню)
В Я дуже любив дивитись, як ткалось і вибілювалось полотно. (Підрядна
з’ясувальна)
Г Мені чути, як коні похрумкують молодою травицею, поволеньки, вдячно
ласують. (Підрядна з’ясувальна)
8. Укажіть складнопідрядне речення з кількома підрядними.
А Довелося самому взятися за зброю, щоб захистити рідний край.
Б Розчарування від звістки, що хтось уже отаборився в Холодній Балці, засмутило
зовсім чумацькі серця.
В Посеред майдану, де мене лишили радисти, я зупинився, не знаючи, куди
податися
Складнопідрядним є речення
А Звісно, матеріальні, душевні, духовні блага приносять задоволення, проте людина сама робить себе щасливою.
Б Виграючи розмаїттям кольорів на блакитному небосхилі, веселка в усі часи не давала спокою людській уяві.
В Про веселку складали легенди, її наділяли дивовижними властивостями
Г У скандинавських міфах веселку вважали мостом, який сполучає небо й землю